Розділ 2
ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНІ РИЗИКИ НЕСПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА УПРАВЛІННЯ НИМИ
2.1. Фінансово-інвестиційні ризики суб’єкта підприємницької діяльності –
інвестора
Підприємство, як суб’єкт підприємницької діяльності, може виступати в ролі
інвестора (1), тобто організації, що здійснює укладення коштів в певні
інвестиційні об’єкти, та в ролі організації, яка одержує інвестиційні кошти
(2).
У даній роботі розглядаються фінансово-інвестиційні аспекти підприємницької
діяльності підприємства, тому ті процеси інвестування, об’єктами яких
виступають матеріальні елементи (обладнання, об’єкти капітального будівництва
та інші), залишаються поза межами нашої уваги. Увага зосереджується на тих
процесах інвестування, об’єктами яких є фінансові (фондові) інструменти.
Ринкові перетворення, які здійснювалися в Україні протягом останніх 15 років,
докорінно змінили умови формування підприємствами інвестиційних ресурсів.
Однією з ознак перетворень стало широке використання різноманітних
фінансово-інвестиційних інструментів, насамперед акцій. Про зростання ролі
акціонерної форми підприємницької діяльності свідчить, зокрема, збільшення
кількості акціонерних товариств – з 30922 на початок 1997 р. до 34662 на
початок 2004 р. [98], тобто на 12%. Загальний обсяг випусків цінних паперів в
Україні склав 110,26 млрд. грн., при цьому в 2003 р. був досягнутий найвищий
річний показник для України – 23,6 млрд. грн., з них випуск акцій – 18 млрд.
грн. (76,3%) [75], обсяг торгів цінними паперами в 2003 р. зріс майже в 2 рази
до попереднього року [44]. Певного розвитку набуває ринок облігацій [34].
У сучасній економічній літературі можна зустріти досить різноманітні підходи до
класифікації інвесторів. При цьому складається враження, що автори не завжди
намагаються забезпечити необхідну чіткість щодо визначення, формулювання
принципових базових позицій аналізу – самих ознак, за якими пропонується
класифікувати інвесторів на відповідні групи. У результаті з’являються
недосконалі класифікації, термінологічно складні, неточні, що безумовно
ускладнює як науковий огляд економічної літератури, точок зору на проблему, так
і можливості використання ряду дослідницьких економіко-теоретичних результатів
для розвитку наукового аналізу за відповідними напрямками.
На нашу думку, найбільш важливими класифікаційними побудовами є розподіл
суб’єктів-інвесторів за такими ознаками:
а) особливості суб’єктності інвестора як економічного агента, тобто з точки
зору його організаційно-правової побудови, або його економічного статусу;
б) особливості мотивів інвестування, які є характерними для певного
суб’єкта-інвестора;
в) підприємницька, або ринкова спеціалізація суб’єкта інвестиційної діяльності;
г) національна ознака суб’єкта-інвестора, або національне походження (джерело)
тих коштів, що спрямовуються як інвестиції.
Відповідно до цих класифікаційних ознак відбувається поділ інвесторів на такі
групи:
– інвестори-підприємства та інвестори-домашні господарства;
– стратегічні та портфельні суб’єкти інвестиційної діяльності;
– інвестори-резиденти та інвестори-нерезиденти.
Представлена вище класифікаційна характеристика суб’єктів інвестиційної
діяльності не є вичерпною. Наприклад, до інших ознак можуть бути віднесені:
– джерело інвестиційних ресурсів за формою власності (інвестори, що
використовують державні інвестиційні ресурси, та інвестори, що використовують
приватні інвестиційні кошти);
– схильність до ризику (інвестори можуть бути консервативними щодо своєї
готовності до підприємницького ризику та “новаторами”, тобто такими, що є
досить схильними до високого рівня інвестиційного ризику).
Можливі й інші класифікаційні підходи до систематизації наукових уявлень про
суб’єктів інвестиційної діяльності. Однак, нам здається, що в цілому вони є
суттєво менш важливими для того напрямку дослідження, що визначений в даній
роботі.
Треба зазначити, що роль інституційних інвесторів у системі фондового ринку є
досить значною, а для більшості економічно розвинутих країн – провідною. Навіть
в економіці США, в якій не інституційні інвестори займають особливе місце
(можна сказати показове місце), частка інституційних інвесторів як власників
акцій невпинно збільшується – з 42,9% у 1990 р. до 52,8% у 2002 р. (табл. 2.1).
В Україні приватизаційні процеси 1990-х рр. створили дуже багато власників
акцій – домогосподарств, але останні 5–7 років їх частка невпинно скорочується,
у тому числі за рахунок продажу акцій.
Таблиця 2.1
Структура власників акцій в США, % [99]
1990 р.
1995 р.
2000 р.
2002 р.
Домогосподарства
50,26
49,09
41,65
35,68
Продаж за кордон
6,88
6,23
9,95
11,52
Інституційні інвестори
42,86
44,68
48,4
52,8
Таким чином, об’єктом нашого дослідження в контексті цього параграфу є
підприємство – суб’єкт підприємницької діяльності, яке може бути:
спеціалізованим або неспеціалізованим інвестором, стратегічним або портфельним
інвестором (зазначимо, що спеціалізований інвестор найчастіше є портфельним
інвестором), резидентом або нерезидентом. Далі будемо аналізувати
фінансово-інвестиційні ризики з урахуванням особливостей інвестора та
використовувати ту загальну схему (структуру) підприємницьких ризиків, яку ми
запропонували у першому розділі цієї роботи:
Перш за все зазначимо, що питання виділення спеціалізованих та
неспеціалізованих інвесторів в цілому, та для фондових інструментів зокрема,
отримало ще недостатній, на наш погляд, розвиток в сучасній українській
науковій економічній літературі. Можна звернути увагу, зокрема, на ґрунтовні
праці Ю. Петруні, який запропонував категорію “непр
- Київ+380960830922