РОЗДІЛ 2
ЗАСОБИ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ і громадська думка: ДИНАМІКА і КОРЕЛЯЦІЯ
2.1. Концепції ЗМК у контексті взаємодії з громадською думкою
У контексті взаємодії громадської думки з іншими суб’єктами соціального життя,
як уже зазначалося, важливу роль відіграють ЗМІ, що здатні значною мірою
трансформувати цей контекст, зміщуючи смислові домінанти у той чи інший бік,
привносячи невизначеність і суперечливість, спричинюючи ілюзію діалогу чи,
навпаки, спрощуючи зв’язки основних учасників.
Останнім часом значний вплив на парадигму громадської думки справляє поступове
перетворення засобів масової інформації у засоби масової комунікації. Це
означає, що в перспективі ЗМІ мають стати системою зі зворотним зв’язком, тобто
набути функцій вагомого інституту соціального управління.
Таке перетворення має спричинити появу нової концепції масової комунікації, яка
полягатиме у переході від прямого впливу до діалогової комунікації,
орієнтованої на взаємодію. Варіант такої концепції запропонував професор
А. А. Чічановський у монографії «В тенетах свободи»; подальша розробка цієї
концепції здійснюється викладачами кафедри міжнародної журналістики КНУ [92, с.
280–287]. Бажання впливати на громадську думку було особливо притаманне
радянській журналістиці. Хоча й сьогодні воно залишається характерним для
багатьох ЗМІ, наразі стало очевидним, що односпрямований вплив може призвести
(і вже призводить) до відторгнення громадською думкою повідомлень, а отже, й до
трансформації парадигми громадської думки у контексті ЗМІ.
Для повнішого розуміння вищеокреслених процесів доцільно докладніше зупинитися
на характеристиці існуючих досліджень проблеми масової соціальної комунікації.
Термін «комунікація» є відносно молодим: він з’явився у науковій літературі на
початку ХХ століття і нині широко використовується у різних значеннях. Ним
позначають спілкування людей, обмін інформацією в суспільстві, засоби зв’язку
(транспортні комунікації). Цей термін застосовується також для позначення
способів розповсюдження і прийому інформації (засобами комунікації сьогодні
вважаються преса, пошта, кіно, телефонна мережа, радіо і телевізійні системи,
Інтернет).
Спочатку соціальна комунікація розглядалася в контексті теоретичних викладок
біхевіоризму і символічного інтеракціонізму. Засновник біхевіоризму Джон Б.
Вотсон основою комунікації вважав не мову як систему, а самі мовні сигнали,
маніпулювання якими дає можливість впливати на людину, а отже, на громадську
думку. Поведінку людини він ототожнював із системою видимих і латентних реакцій
за схемою «стимул—реакція». Біхевіористи в радикальній формі звели всі
соціальні процеси до взаємодії між стимулами, що діють на людський організм, і
реакціями на них. Закріплення реакцій підпорядковується «закону вправи» —
багаторазове повторення однакових реакцій у відповідь на однакові стимули
автоматизує ці реакції.
Представники символічного інтеракціонізму (зокрема Дж. Г. Мід) вважають, що в
результаті міжособистісного спілкування упорядковується і формується суспільна
структура, а процес розвитку комунікативних форм являє собою процес соціального
розвитку.
Наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років ХХ ст. домінували два підходи до
вивчення комунікації. Перший, раціоналістичний, базувався на концепції
технологічного детермінізму, зокрема — теорії інформаційного суспільства,
започаткованій працями Д. Белла і З. Бжезинського. Такий підхід приписує
засобам масової інформації роль єдиного стимулу і джерела соціального розвитку.
Розроблена Д. Беллом концепція постіндустріального суспільства, на його думку,
робить зайвою соціальну революцію. З. Бжезинський у книзі «Між двох віків. Роль
Америки в технотронну еру» з позицій технократичного утопізму викладає варіант
теорії постіндустріального суспільства, в якому він ототожнює
соціально-економічну і науково-технічну модернізацію сучасного світу з його
американізацією, а також обґрунтовує претензії «нової інтелектуальної еліти» на
політичне панування в «технотронному суспільстві». Інформація розглядається в
широкому значенні як основа культури і всіх культурних цінностей. У 1980-х
роках під впливом науково-технічної революції «теорія інформаційного
суспільства» набула нового розвитку, однак не змінила при цьому свого
соціально-економічного змісту. За її положеннями виробництво, розподіл і
споживання інформації розглядається як пріоритетна сфера економічної діяльності
суспільства, важливе значення надається інформаційному сектору економіки, а
інформаційна теорія вартості протиставляється трудовій теорії вартості. Цей
підхід базується на класичній позитивістській методології суб’єктно-об’єктних
диспозицій. Він представлений концепцією структурного функціоналізму і
використовує системний підхід для аналізу тих чи інших явищ. Онтологія
комунікації в рамках даного підходу базується на системних зв’язках і функціях.
Комунікативні технології мають на меті сконструювати бажаний образ певного
суб’єкта і соціальні зв’язки в системі. В управлінському аспекті даний підхід
можна порівняти з принципом класичної кібернетики, що передбачає жорсткий
контроль над поведінкою системи і виключає всі зайві взаємозв’язки.
Другий підхід — ірраціоналістичний — представлений соціологією розуміння, в
основі якої — концепція взаєморозуміння між людьми. Тут розглядаються дії, що
мають на меті виключно комунікацію і не переслідують інших цілей. Підхід
ґрунтується на когнітивній моделі суб’єктно-об’єктних взаємовідносин, при цьому
виокремлюється сфера комунікації як окремий онтологічний об’єкт. Автор цієї
методології, філософ Ю. Габермас, розглядав комунікацію як інструмент
- Київ+380960830922