Лікування хворих хронічним гнійним верхньощелепним синуїтом із застосуванням тіотриазоліну

Розділ 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ
Матеріали, які представлені у даній роботі, були отримані при обстеженні і
лікуванні 111 хворих на ХГВС в стадії загострення в ЛОР-центрі обласної
клінічної лікарні м.Чернівці, які були поділені на дві однорідні за статтю,
віком, соматичним станом та давністю захворювання групи. Пацієнтам першої
(основної) групи проводилось таке лікування: пункції та промивання уражених
верхньощелепних пазух фізіологічним розчином, введення в порожнину синуса
розчину антибіотика та 1% розчину тіотриазоліну, парентеральне введення 2,5%
розчину тіотриазоліну, застосування судинозвужувальних та антисеп­тичних
крапель в ніс, фізіотерапевтичні процедури, а також пероральне та парентеральне
призначення антибактеріальних і антигістамінних засобів. Хворі другої
(контрольної) групи отримували зазначене вище лікування окрім тіотриазоліну.
Крім того, для клініко-імунологічних досліджень було залучено 17 практично
здорових донорів.
Відповідно до завдань досліджень в основу дисертаційної роботи покладено було
принцип комплексного обстеження хворих. Клінічний діагноз виставлявся на основі
вивчених скарг, анамнестичних даних, результатів фізичного і спеціального
оториноларингологічного обстеження, доповнюючи його клініко-лабораторними,
мікробіологічними, біохімічними, імунологічними, статистичними та іншими
дослідженнями з використанням сучасних методів та інструментів.
Аналіз даних клінічних, лабораторних, імунологічних досліджень та
інструментальних обстежень дав можливість виключити осіб з вираженою
маніфестацією патології серцево-судинної системи, органів травлення,
різноманітних уражень печінки і нирок, що могло б суттєво вплинути на
результати досліджень.
У комплексному лікуванні хворих на хронічний гнійний верхньощелепний синуїт
використовувався тіотриазолін. Згідно з інструкцією, затвердженою
фармакологічним комітетом МОЗ України в 1994 році, тіотриазолін – синтетичний
гепатопротекторний та кардіо­протекторний препарат. Його фармакологіч­ний ефект
обумовлений протиішемічною, мембраностабілізуючою, анти­окси­дант­ною та
імуномодулюючою властивостями. Він запобігає загибелі гепатоцитів, знижує
ступінь жирової інфільтрації та розповсюдження центролобулярних некрозів
печінки, сприяє процесам репаративної регенерації гепатоцитів, нормалізує в них
білковий, вуглеводневий, ліпідний та пігментний обміни. Збільшує швидкість
синтезу та виділення жовчі і нормалізує її хімічний стан. Препарат активізує
антиоксидантну систему і гальмує процеси окиснення ліпідів в ішемізованих
ділянках міокарду, знижує чутливість мґязів до катехоламінів, перешкоджає
прогресивному пригніченню скоротливої функції серця, стабілізує та зменшує зони
некрозу та ішемії міокарда. Поліпшує реологічні властивості крові [151].
Тіотриазолін стабілізує фонд макроергічних фосфатів, нормалізує білковий,
жировий та ліпідний обміни, інгібує процеси перекисного окиснення ліпідів, має
певний антигіпоксичний та антиацидотичний ефекти [12,13,164].
Доведено, що при застосуванні тіотриазоліну істотно коригується дисбаланс у
системі нуклеотидів (АТФ-АДФ-АМФ) за рахунок підвищення рівня аденілатциклази
при одночасному зниженні швидкості витрати АТФ, що перешкоджає переходу клітини
до енергетично-невигідного анаеробного шляху окислення глюкози, і попереджає,
тим самим, швидке виснаження енергетичних депо клітини [16].
При дослідженні гострої дермальної токсичності, місцевоподраз­нювальної дії на
непошкоджені і пошкоджені ділянки шкіри і слизової оболонки рота щурів і кролів
дія тіотриазоліну виявилась практично нешкідливою і не викликала алергічних
реакцій. При аплікації мазі на основі тіотриазоліну на слизову оболонку
порожнини рота в сироватці крові визначалась незначна кількість препарату.
Тіотриазолін гальмує процеси вільнорадикального окиснення ліпідів та активує
ферменти антирадикального захисту в пошкоджених тканинах шкіри та слизових
оболонках, що призводить до скорочення стадії травматичного запалення,
збільшення інтенсивності та швидкості репаративних процесів, скорочення
термінів загоєння ран [156].
Тіотриазолін вірогідно знижує рівень ендотоксикозу шляхом підсилення
дезінтоксикаційної функції нирок та системи антиоксидантного захисту, в
результаті чого в крові зменшується вміст проміжних та кінцевих продуктів
перекисного окислення ліпідів. Виявляє потужний індукуючий ефект на систему
біохімічної детоксикації печінки, внаслідок чого зменшується токсичність плазми
крові, пригнічує процеси катаболізму та протеолізу (зменшення вмісту
середньомолекулярних пептидів в сироватці крові); пригнічує імунозапальну та
аутоімунну агресію проти печінкової тканини, підвищує неспецифічну
імунореактивність організму. Показання до застосування – гепаторенальний
синдром, значне підсилення процесів перекисного окиснення ліпідів [174,175].
Отримані О.Ф. Мельниковим та співавторами [106] дані свідчать про те, що
тіотриазолін здатний активувати механізми антитілопродукції та фагоцитарну
активність клітин глоткових мигдаликів при обробці їх in vitro, що розширює
попередню уяву про імуномодулюючу дію препарату [166]. Тіотриазолін здатний
активувати in vitro фагоцитарну активність клітин глоткового мигдалика дітей з
хронічним аденоїдитом, збільшити число клітин, експресуючих поверхневі антигени
В-лімфоцитів і продукуючі імуноглобуліни класу А [106].
Методика місцевого застосування тіотриазоліна була такою. Перед проведенням
маніпуляції готувалась лікувальна суміш, яка складалась з 2 мл 2,5% розчину
тіотриазоліну та антибіотика широкого спектру дії, які розчиняли в 3 мл 0,9%