РОЗДІЛ 2
Містика як феномен культури
2.1. Перша галузь духовної культури
Слово “містика” грецьке, воно означає в перекладі українською мовою –
“таємничий”, вживається на позначення практики, націленої на поєднання з тим,
що перебуває поза межами чуттєвого світу. У ширшому значенні це поняття означає
нераціональне знання, засноване на інтуїції й спілкуванні з Всесвітом, “тонкими
світами”, потойбічними силами, навіть практику езотеризму. Містик, як правило,
не може передати словами чи поняттями свої враження або переживання такого
спілкування, пояснити джерела осяяння, тому його практику важко аналізувати й
описати, але це не є підставою для її заперечення.
Постнекласична наука, що має справу з макро- і мікросвітом, проникає у
найпотаємніші куточки Всесвіту й людської природи, нині схильна визнавати, що в
основі містики лежать дві фундаментальні ідеї: доктрина містичної єдності й
доктрина містичної інтуїції. Згідно з доктриною містичної єдності реально існує
більший ступінь єдності, ніж той, який розпізнається в межах звичайного досвіду
( Всесвіт – природа – людина). Доктрина містичної інтуїції означає, що існує
спосіб пізнання, який ставить суб’єкта пізнання у тісніше й безпосередніше
відношення до об’єкта пізнання, порівняно зі звичайним досвідом. Містична
інтуїція є прикладом містичної єдності.
Третьою фундаментальною характеристикою називають містичну любов – особливе
тяжіння суб’єкта до об’єкта, їх особливо тісний контакт на позачуттєвому й
позараціональному рівні.
Л. Леві-Брюль вважає, що містичне поєднання до- і позалогічне. Джерело містики,
як і мистецтва – не логіка, а емоції. Логіка почне переважати в процесі
становлення міфології. Очевидно, цей мислитель має рацію, що містика не
відповідає логіці, і можливість її розвитку полегшується тим, що первісні люди
не помічають очевидних суперечностей: “Ця позиція тісно пов’язана, з одного
боку, – з містичною орієнтацією їх свідомості, яка не надає великої важливості
фізичним чи логічним умовам можливості будь-яких речей, а, з другого боку, – з
малою схильністю до вироблення понять”[68, 259].
Містика відокремлена від усього чуттєвого світу й кличе в інший світ, який стає
світом духовної культури. Створення культури неможливе без абстрагування від
“мирського”, буденного, чуттєво-фізичного. Містика – це початок духовної
культури в філо- й онтогенетичному розумінні. Формула містики “всі речі мають
невидиме існування так само, як і видиме” застосовується до всіх істот і явищ
природи. Визначення містики як надприродного явища виправдане в тому сенсі, що
із містики починається культура як щось відмінне від природи. Надприродне є
вихідне за межі безпосередньо природного.
У світовій духовній культурі містична традиція становить давній і потужний
пласт. Вона сформувалася в контексті пошуку істини, набуття нового знання, що
завжди огорталося таємницею. Досить згадати, що витоки античної релігії,
філософії й науки пов’язані з містеріями, у Стародавньому Римі в елліністичну
епоху та в період раннього Середньовіччя розповсюдився гностицизм, культура
Ренесансу й бароко черпала із каббалістичного езотеризму, містицизму Екгарта,
Сузо, Таулера та Беме, а культ розуму в епоху Просвітництва супроводжувався
сведенборгіанством та масонською містикою, романтизм і реалізм ХІХ ст. породжує
різні форми теософії й антропософії, що розквітають в епоху модерну. На рубежі
ХХ і ХХІ ст. знову спостерігаємо пік захоплення різними містичними вченнями
поряд з інтересом до релігії. Світові релігії, як давні, так і новітні, також
мають містичну компоненту – вона становить потужний пласт у ведизмі, даосизмі,
буддизмі, іудаїзмі, християнстві, ісламі аж до релігії вуду, рунвіри та інших
новотворів.
Віддавна поняття “містика” вживається у двох значеннях: 1) віра у щось
таємниче, надприродне, божественне; 2) віра у можливість безпосереднього
спілкування людини із надприродним, тим, що перебуває поза межами реального
досвіду. Перше значення ближче до поняття релігії, воно веде до ототожнення
містики з потойбічним світом, яким і займається релігія. Часто таке розуміння
містичного веде до його ототожнення з магією, оккультизмом, езотеризмом.
Дослідники схильні вважати більш коректним друге визначення, яке “не лише чітко
окреслює смислові межі поняття містики, а й дозволяє вписати його в
філософський та теологічний дискурс”[158, 79]. Цитований дослідник стверджує,
що більшість мислителів, які розглядали феномен містики, вважали містику
вершиною духовного злету людини, з якої ( вершини – Авт. ) відкриваються
безмежні обрії вищого буття. Підтверджує таку думку Микола Бердяєв, який так
визначає сутність містики: “Містична стихія є духовною, вона є й глибшою, й
споконвічнішою від стихії душевної. Історично містичними називали також явища,
які належали до астрального плану людини… Але у точному, диференційованому,
абсолютному значенні слова містикою можна назвати лише те, що стосується
духовного плану. У містиці є духовна відвага й почин внутрішньої людини,
найзначніших глибин духа. Феномени суто душевні та астральні не можуть бути ще
названі містичними, вірніше, можуть бути названі магічними”[12, 499]. Поняття
містики і містична практика передбачає віру в те, що в людини, крім почуттів та
емоцій, є щось таємниче, яке дозволяє налагодити зв’язок з усім світом і з
Абсолютом. Філософ Макс Шелер назвав цю здатність духом. Започаткована ним
філософська антропологія стверджує трискладовість людини: плоть, душа і дух.
Саме поняття духу вивищує людину над світом живого, дозволяє мислити її
співпричетною до Божого творення.
М.Бердяєв як один із перших теоретиків творчості однозначно визнав, що людина
самим ак
- Київ+380960830922