РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика груп хворих
У роботі представлено аналіз 240 випадків консервативної міомектомії, виконаних
у період з 1996 по 2005 рр. Відповідно до використаного методу оперативного
втручання було виділено дві референтні групи: хворі, прооперовані методом
лапароскопії (180 клінічних спостережень — І група), і хворі, прооперовані
методом відкритої абдомінальної консервативної міомектомії (60 клінічних
спостережень — ІІ група). Робота виконувалася на клінічній базі Одеського
державного медичного університету, у клініці гінекології 411-го ЦВКГ.
Вік хворих, яким виконувалася міомектомія, коливався від 21 до 63 років.
Середній вік хворих І групи становив (36,2±0,6) року, а у пацієнток ІІ групи —
(34,0±1,1) року. Більшість хворих були віком від 36 до 40 років (табл. 2.1). В
І групі до цієї вікової категорії належало 46 (25,5 %) жінок, в ІІ групі
відповідно — 23 (38,3 %). Розподіл хворих за віком виглядав таким чином: віком
20–25 років в І групі було 10 (5,5 %) жінок, в ІІ групі — 4 (6,6 %). Віком від
26 до 30 років в І групі було 29 (16,1 %) жінок, у ІІ групі — 9 (15,0 %). У І
групі було 42 (23,3 %) пацієнток віком від 31 до 35 років, у ІІ групі — 17
(28,3 %). Встановлено наявність статистично невірогідної (Р>0,05) тенденції до
більш частого виконання консервативної міомектомії лапароскопічним доступом
жінкам старше 40 років. Так, у І групі було 37 (20,5 %) жінок віком від 41 до
45 років, тоді як у ІІ групі — лише 7 (11,6 %). Крім того, у ІІ групі не було
хворих старше 45 років. Водночас у І групі було 11 (6,1 %) хворих на міому
віком від 46 до 50 років. Було прооперовано лапароскопічно 4 (2,2 %) жінок
віком від 51 до 55 років. Крім того, до І групи було включено 2 (1,1 %) жінок
віком старше 56 років, прооперованих лапароскопічно (див. табл. 2.1, рис.
2.1).
Причиною частішого застосування лапаротомії у жінок із міомою матки після 45
років є той факт, що жінки цієї вікової групи частіше піддаються гістеректомії.
Онконастороженість спонукає хірурга до радикального оперативного лікування
хворих на міому матки, що знижує частоту лапароскопічних консервативних
міомектомій у жінок після 45 років. Іншими словами, відповідно до чинних
клінічних стандартів, жінки пременопаузального віку, яким виконуються відкриті
операції з приводу міоми матки, підлягають гістеректомії.
Таблиця 2.1
Розподіл хворих за віком, абсолютна кількість (%)
Вік, років
І група, n=180
ІІ група, n=60
20–25
10 (5,5 %)
4 (6,6 %)
26–30
29 (16,1 %)
9 (15,0 %)
31–35
42 (23,3 %)
17 (28,3 %)
36–40
46 (25,5 %)
23 (38,3 %)
41–45
37 (20,5 %)
7 (11,6 %)
46–50
11 (6,1 %)
51–55
4 (2,2 %)
Старше 56
2 (1,1 %)
Цікаво, що за відсутності статистично значущих відмінностей за окремими
віковими групами (див. табл. 2.1) при оцінці загальної вікової структури
референтних груп встановлено наявність значущої (Р<0,05) різниці (c2=14,76 при
7 степенях вільності). Таким чином, при виборі диференціальних критеріїв для
різних методів оперативного втручання віковий фактор може бути одним із
найважливіших.
Рис. 2.1. Розподіл хворих обох груп за віком
Хворі обох груп найчастіше скаржилися на болі внизу живота, в поперековій
ділянці. Різні прояви больового синдрому супроводжували перебіг захворювання у
135 (75,0 %) пацієнток І групи і у 51 (85,0 %) — ІІ групи. Рясні, тривалі
місячні або міжменструальні кровотечі спостерігалися у 58 (32,2 %) пацієнток І
групи і у 18 (30,0 %) — ІІ групи. Порушення функцій тазових органів у вигляді
частого болісного сечовипускання турбувало 12 (6,6 %) хворих І групи і 3 (5,0
%) — ІІ групи. Безсимптомний перебіг міоми матки, з міоматозними вузлами 5 см і
більше, спостерігався у 26 (14,4 %) і 5 (8,3 %) хворих відповідно в обох
групах. Скарги на безплідність мали 46 (25,5 %) жінок І групи і 12 (20,0 %) —
ІІ групи. Невиношування вагітності спостерігалось у 7 (3,8 %) хворих на міому
матки жінок І групи і у 5 (8,3 %) — ІІ групи (табл. 2.2). Порушення сексуальної
функції відзначалось у жінок в обох групах з однаковою частотою, найчастіше — у
хворих із тривалим перебігом захворювання й у випадках із вираженою клінічною
картиною — тривалими, болісними менструаціями, болями, дискомфортом унизу
живота.
Вірогідних відмінностей між групами порівняння за наведеними вище ознаками не
виявлено, що може свідчити про однорідність виборчої сукупності за клінічними
проявами.
Таблиця 2.2
Скарги хворих в обох групах спостереження, абсолютна кількість (%)
Скарги
І група, n=180
ІІ група, n=60
Больовий синдром
135 (75,0 %)
51 (85,0 %)
Геморагічний синдром
58 (32,2 %)
18 (30,0 %)
Порушення функції тазових органів
12 (6,6 %)
3 (5,0 %)
Безплідність
46 (25,5 %)
12 (20,0 %)
Невиношування вагітності
7 (3,8 %)
5 (8,3 %)
Відсутність скарг
26 (14,4 %)
5 (8,3 %)
Тривалість скарг на порушення менструальної функції, больовий синдром,
безплідність у жінок обох груп варіювали у широких межах: від 2 тиж до 10
років. В середньому пред’явлені перед операцією скарги турбували жінок І групи
протягом (16±2,1) міс, жінок ІІ групи — (9±1,2) міс. Висока статистична похибка
пояснюється неоднорідністю груп порівняння за тривалістю захворювання.
Розподіл хворих за тривалістю пред’явлених скарг відображено в табл. 2.3.
Таблиця 2.3
Тривалість скарг хворих в обох групах спостереження,
абсолютна кількість (%)
Тривалість скарг
І група, n=180
ІІ група, n=60
До 1 міс
36 (20,0 %)
14 (23,3 %)
До 6 міс
43 (23,8 %)
18 (30,0 %)
До 1 року
59 (32,7 %)
22 (36,6 %)
До 5 років
28 (15,5 %)
6 (10,0 %)
Понад 5 років
14 (7,7 %)
Як видно з наведеної таблиці, вірогідні відмінності за ознакою тривалості скарг
між референтними групами були відсутні.
Вс
- Київ+380960830922