РОЗДІЛ 2
ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА ШЕЛЬФУ
2.1. Тектоніка
Північно-західна частина акваторії Чорного моря являє собою тектонічну депресію
(западину) Північного Причорномор’я, що знаходиться між Добруджею з її
північними передгір’ями на заході і Кримським півостровом на сході.
Глибинна будова сучасного Чорноморського басейну характеризується
гетерогенністю як фундаменту, так і різновікового осадового чохла. Комплексне
дослідження геолого-геофізичними методами північно-західного шельфу і
прилягаючої території в поєднанні з дослідженням континентального схилу і
глибоководної улоговини дозволило виділити в межах регіону основні
геотектонічні елементи [102]. Тут відбувається зчленування однієї з найдавніших
(дорифейських) платформ на Землі – Східно-Європейської з епігерцинською
Скіфською платформою. Остання у свою чергу межує з альпійськими складчастими
спорудами Гірського Криму. До шельфової зони, що характеризується
континентальною корою, прилягає Чорноморська западина із субокеанічним типом
будови земної кори.
Східно-Європейська платформа (СЕП) в межах регіону представлена північним
схилом Українського кристалічного щита, кути нахилу якого (до 10о) поступово
збільшуються в південному напрямку [56]. Занурення відбувається східчасто по
глибинним розломам субширотного і субмеридіонального напрямків, які розбивають
схил СЄП на ряд великих блоків. У північній частині СЄП виходять на денну
поверхню архейсько-середньопротерозойські утворення Українського щита. У
південно-західному і південному напрямках поверхня фундаменту занурюється і
перекривається верхньопротерозойськими – кайнозойськими породами чохла.
Фундамент порушений серією найдавніших розломів субмеридіонального і
субширотного напрямків, частина розломів є глибинними. Розломи дроблять
фундамент на ряд блоків, що мають деяку різницю в гіпсометричному рівні
поверхні і впливають на формування чохла платформи.
Особливо важливу роль у тектоніці регіону відіграє Одеський глибинний розлом,
що розділяє в меридіональному напрямку як сушу, так і акваторію на дві частини,
які розвиваються по-різному протягом палеозою, мезозою і раннього кайнозою
[20]. На захід від розлому фундамент перекритий досить потужним
рифейсько-мезозойсько-кайнозойським чохлом, а на схід від розлому палеозойські
утворення невідомі (св. Тендрівська). Також по обидві сторони від розлому
відзначається зміна потужностей і літологічного складу
мезозойсько-кайнозойських відкладів. Потужності осадового чохла змінюються і з
півночі на південь. Породи чохла залягають моноклінально з невеликим нахилом на
південь або південний-захід (у західній частині району).
На схід від Одеського розлому знаходиться піднятий (відносно західного) блок
фундаменту СЄП. Амплітуда відносного перевищення складає від 0,5 км на півночі
до 1 км на півдні [56]. Поверхня кристалічного фундаменту нахилена похило убік
Чорного моря. Моноклінальне падіння поверхні фундаменту ускладнено лише
субмеридіональними і субширотними розломами. Східним обмеженням блоку,
очевидно, є Скадовський розлом, на схід від якого поверхня кристалічного
фундаменту залягає ще вище.
На захід від Одеського розлому знаходиться найбільш занурена частина фундаменту
древньої платформи – Дністровсько-Прутський прогин, заповнений
рифей-палеозойскими відкладами [56, 44]. Глибина залягання кристалічного
фундаменту тут невідома, але, імовірно, складає не менш 3-3,5 км. Потужність
відкладів, що виповнюють прогин, коливається від 2 км на заході до 6 км на
сході. Внутрішня будова прогину ускладнена серією розривних порушень, які
розбивають його на ряд блоків, зміщених по вертикалі один щодо іншого.
Простежуючи будову південного схилу СЄП зі сходу на захід і з півночі на
південь, слід виділити блокову будову і закономірне занурення блоків фундаменту
і чохла з півночі на південь за субширотними розломами і зі сходу на захід за
субмеридіональними розломами.
Положення границі СЄП і Скіфської плити і характер їх зчленування в
Причорномор’ї розглядається неоднозначно. Більшість дослідників проводять цю
границю по осьовій частині Каркінітської затоки до північної межі Азовського
валу [54, 56, 91, 107]. Інші – у напрямку північного узбережжя Тарханкутського
півострову і вздовж його [18, 37, 61, 80]. В.Б. Сологуб [81] вважає, що це
широка складно побудована зона, що являється глибинним тектонічним швом, який
має корені у верхній мантії і характеризується наявністю численних розломів. У
більш пізніх роботах [56, 44, 74] зона зчленування – це крайовий шов, що у
сучасній структурі являє собою горстоподібне підняття, у якому піднесені породи
герцинського фундаменту Скіфської платформи. Ширина горсту на заході становить
15 км. На сході горст звужується до 2-5 км.
Скіфська платформа відокремлює СЄП від молодих гірничо-складчастих споруд Криму
і Кавказу. Як і на інших платформах, тут виділяються фундамент платформи і
чохол. У кожному з них визначені свої структурні комплекси.
Фундамент Скіфської платформи представлений двома структурними комплексами:
байкальським і герцинським, що розділені між собою кутовим неузгодженням і
значною стратиграфічною перервою.
Нижній структурний комплекс представлений древніми породами, зім'ятими в
байкальську епоху складчастості. Верхній структурний комплекс представлений
палеозойськими породами, дислокованими в основному у герцинську епоху
складчастості, і які зазнали впливу більш молодих тектонічних рухів. У
герцинському комплексі виділено два структурних поверхи: геосинклінальний і
орогенний, які відповідають певним етапам розвитку.
Структур
- Київ+380960830922