РОЗДІЛ 2
НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНА РОБОТА З ОБДАРОВАНОЮ МОЛОДДЮ ПЕДАГОГІЧНИХ ВНЗ УКРАЇНИ В
АУДИТОРНИЙ ЧАС
(ІІ ПОЛОВИНА ХХ СТ.)
2.1. Сутність навчально-виховної роботи з обдарованими студентами у
педагогічних ВНЗ України
У світовій педагогічній науці впродовж всього ХХ ст. було з’ясовано, теоретично
і практично обґрунтовано, що у навчально-виховному процесі учень виступає не
тільки як об’єкт, але й суб’єкт навчання і виховання. Само собою зрозуміло, що
таке розуміння системи „учень-вчитель”, тим паче справедливе і для умов вищих
навчальних закладів, де ще з більшим коефіцієнтом корисної дії спрацьовує
зв’язка „студент-викладач”. Сказане має безпосередній стосунок до проблеми
нашого дослідження, бо відсутність так званого „зворотнього зв’язку” може
звести нанівець результативність усієї навчально-виховної роботи, як би добре
вона не була спланована.
Говорячи про діяльність ВНЗ України у другій половині ХХ ст., ми у багатьох
випадках мусимо користуватися офіційними матеріалами того періоду, добре
розуміючи їх заідеологізованість і намагання видати бажане за дійсне. Згадані
матеріали, як правило, створюють оптимістичне уявлення про зміст, форми, методи
роботи з обдарованою молоддю досліджуваного періоду. Для того щоб, наскільки це
можливо, відтворити більш-менш об’єктивну картину, ми користувалися свідченнями
працівників, колишніх студентів – випускників педагогічних ВНЗ, проводили
бесіди, анкетування тощо. Складність полягає у тому, що жодні офіційні
документи не відбивали справжніх намірів партійно-державної верхівки щодо
роботи з обдарованою молоддю.
У післявоєнний час, у період так званої наукової-технічної революції, вкрай
необхідно було мати висококваліфіковані кадри, які були б спроможні
підтримувати обороноздатність країни. З цього погляду, звичайно, робота з
обдарованою молоддю набувала не просто інтелектуального, але й політичного і
народногосподарського значення. Разом з тим та ж сама обдарована молодь
викликала неабияке побоювання щодо її відданості пануючій
марксистсько-ленінській ідеології. Тому будь-які прояви інакомислення
переслідувалися, а взірцем ставав слухняний інженер, педагог чи науковець, який
ніколи не був відмінником, але добре засвоїв курс історії КПРС. Із бесід з
науковцями, які навчалися і працювали у досліджуваний період, дізнаємося, що
процентоманія, окозамилювання, бажання справити добре враження на будь-яке
начальство викривлювали навчальний процес, основою якого ставала не стільки
робота з обдарованою молоддю, скільки додаткова праця з невстигаючими, аби
тільки не довести їх до відрахування з ВНЗ.
І все ж робота з обдарованою молоддю у цей період проводилася, бо це було
закладено власне умовами життєдіяльності вищих навчальних закладів.
Професорсько-викладацький склад працював з обдарованими студентами – не стільки
тому, що того вимагали розпорядження, а тому, що це випливало з переконання
вчених про сутність викладацької праці.
Друга половина ХХ ст. дослідниками педагогічної теорії і практики може бути
схарактеризована як період авторитарної педагогіки, яка призвела до значних
змін у педагогічній науці загалом і в освіті зокрема. Неупереджений погляд на
історію вищої педагогічної освіти в Україні дає підстави стверджувати, що тоді
відбувалися неоднозначні суперечливі процеси.
Загальні тенденції розвитку суспільства та соціально-політичні й культурні
умови, що склалися в Україні у 1945–2000 рр., визначили й особливості
діяльності вищих педагогічних закладів України другої половини ХХ ст. Аналіз в
історичній ретроспективі цього процесу, на нашу думку, дає основу для
осмислення закономірностей та умов розвитку вищих педагогічних закладів України
на сучасному етапі.
При встановленні періодизації історії української вищої школи взято до уваги її
особливості, зокрема специфіку роботи з обдарованою молоддю. Такі критерії
періодизації поширені в історико-педагогічних дослідженнях [58; 179; 185; 294],
оскільки дають можливість виокремити в кожному етапі характерні ознаки. В
основу періодизації було покладено домінанти, визначені О. Сухомлинською [294].
Ми робимо спробу обґрунтувати етапи роботи з обдарованою молоддю вищих
педагогічних закладів України (другої половини ХХ ст. ) як окремої ланки
загального процесу розвитку вищої школи досліджуваного періоду. Основою
періодизації є не лише суспільно-політичні зміни, а й різноманітні підходи та
тенденції розвитку вищої освіти України впродовж другої половини ХХ ст.
Виходячи із вищевикладеного, ми виділили такі етапи у діяльності вищих
педагогічних закладів України досліджуваного періоду стосовно роботи з
обдарованою молоддю:
1945–1958 рр. – відновлення роботи ВНЗ після закінчення Другої світової війни,
посилення ідеологічного тиску на навчально-виховний процес;
1958–1985 рр. – відлига і часткова демократизація діяльності ВНЗ України,
змагання за демократичний розвиток;
1985–1991 рр. – становлення та розвиток вищої школи у рамках „перебудови”;
1991–2000 рр. – розвиток вищої школи і педагогіки у незалежній Україні [125].
І етап (1945–1958 рр.). Його початок пов’язуємо з І Республіканською нарадою
працівників вищої школи (1–3 червня 1945 рр.), відбудовою та реконструкцією
вищих педагогічних навчальних закладів України.
Підкреслимо, що впродовж першого періоду діяльність вищих педагогічних закладів
України була жорстко централізована та заідеологізована, по суті, перетворена
на інструмент комуністичної пропаганди. Відбувалась орієнтація на випуск
величезної кількості спеціалістів, коли основна увага приділялася саме
кількісним, а не якісним показникам, на перший план висувалося
- Київ+380960830922