РОЗДІЛ 2 СТАН ФІНАНСОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ
ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ
2.1 Макроекономічні умови здійснення фінансового регулювання інноваційної
діяльності промислових підприємств
Досліджуючи фінансове регулювання інноваційної діяльності промислових
підприємств в Україні, не можна не розглянути макроекономічні умови, які
визначають стан та перспективи розвитку інноваційної діяльності в промисловості
країни.
Динаміка і пропорції інноваційного розвитку економіки України протягом останніх
років сформувались під впливом наступних макроекономічних факторів:
Ї трансформаційного спаду промислового виробництва;
Ї деформації промислового виробництва, що проявляється в технологічної
відсталості економіки України, переважанням в його структурі підприємств з
низьким рівнем наукомісткості виробництва;
Ї входження країни в систему світових господарських зв’язків, що проявляється в
посиленні експортоорієнтованості сировинних галузей промисловості та
підприємств, що випускають продукцію з низькою доданою вартістю, та залежності
країни від товарів критичного імпорту, у тому числі внаслідок зниження
конкурентоспроможності вітчизняної продукції;
Ї незадовільного торгового балансу країни, зокрема, в частині торгівлі
технологічними послугами;
Ї невідповідності ресурсної бази комерційних банків потребам інноваційного
розвитку промислових підприємств;
Ї проблем у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності тощо.
Під час соціально-економічних перетворень в Україні після отримання нею
незалежності, мав місце значний трансформаційний спад, особливістю якого є
трансформаційні структурні зрушення в економіці.
В 1990-ті рр. Україна була єдиною країною серед країн ЦСЄ, де протягом
зазначеного періоду не було зафіксовано хоча б одного року з невід’ємним
показником динаміки ВВП (див. рис. 2.1).
Рис. 2.1 Динаміка реального ВВП, % до попереднього року
Джерело: [132], звітні дані Державного казначейства України
Як видно з наведених на рис. 2.1 даних, максимальне падіння темпів приросту
реального ВВП Ї 22,9 % спостерігалося у 1994 р. Стану, що склався, сприяли як
об‘єктивні, так і суб‘єктивні фактори.
Протягом 1992-1995 рр. зміна галузевої структури економіки країни мала
інерційний характер та здійснювалася за рахунок цінового фактору: лібералізація
цін та поява імпортних товарів призвели до втрати вітчизняними підприємствами
своїх конкурентних позицій внаслідок низької якості та високої ціни їх
продукції, випуск якої в попередні роки був орієнтований на потреби республік
колишнього Радянського Союзу.
Спочатку відсутність, а в подальші роки Ї недостатня розвиненість інститутів
банкрутства та майнової відповідальності суб’єктів господарювання за
невиконання зобов’язань за угодами стали одним з основних факторів, що
стримували перехід підприємств від системи з м’якими бюджетними обмеженнями до
системи з жорсткими бюджетними обмеженнями. Наслідком зазначених процесів стало
швидке зростання кількості збиткових підприємств.
Можна простежити наступний ланцюг зв’язків: 1) вихідні диспропорції структури
цін, що їх успадкувала Україна з часів планової економіки, зумовили потужні
поступальні зрушення їх структури; 2) дані структурні зрушення стали однією з
причин трансформаційного зростання цін; 3) вони ж, у сукупності з іншими
факторами, індукували зміни структури виробництва; 4) трансформаційні зрушення
структури цін та структури виробництва, у сукупності з іншими факторами, стали
причиною трансформаційного спаду в країні.
Починаючи з 2000 р., індекс реального ВВП вийшов на позитивний відносно
попередніх років рівень. Спостерігається також і скорочення темпів падіння
промислового виробництва в країні. Найбільше значення індексу реального ВВП Ї
12,1 % Ї зафіксовано у 2004 р. Основною причиною такої динаміки, як і в
попередні роки, стало зростання внутрішнього сукупного попиту, обумовленого
нарощуванням темпів приросту валової доданої вартості у сільському
господарстві, мисливстві та лісовому господарстві Ї 19,5 %, будівництві Ї 18,4,
оптовій і роздрібній торгівлі Ї 17,8, обробній промисловості Ї 14,7, на
транспорті та в сфері зв’язку Ї 10,3 та добувній промисловості Ї 4,2%.
Розглянувши в цілому динаміку промислового виробництва, з’ясуємо інтенсивність
таких змін протягом останніх років. Досить чітку картину цьому дає індекс
структурних змін у промисловості [1 Індекс структурних змін (С) Ї індекс, що
використовується для аналізу структурних змін в промисловості; визначається на
основі обліку змін частки випуску продукції в різних галузях промисловості за
певний проміжок часу та визначається за формулою де а – процентна частка галузі
і у випуску продукції в періоди 1 та 2. Індекс структурних змін виражається в
процентних пунктах.]. Як видно з табл. В.1 (а) та В.1 (б) (додаток В), у
1990-ті рр. найбільшого спаду зазнали галузі, що виробляють в більшому ступені
кінцеву продукцію, зокрема, хімічна та нафтохімічна промисловості,
машинобудування та металообробка, промисловість будівельних матеріалів тощо.
Починаючи з 2000 р. ситуація змінюється у позитивний бік. Зокрема, зміни у
структурі промисловості між добувною та обробною промисловістю мали наступний
вигляд: кумулятивний індекс структурних змін у добувній промисловості за
2000-2004 рр. склав –3,8 п.п, а в обробній промисловості Ї + 4,9 п.п. Найбільше
зростання спостерігається на нафтопереробних підприємствах, підприємствах, що
займаються виробництвом коксу, на металургійних підприємствах та у
машинобудуванні.
У той же час розрахунок показників еластичності зростання за період з 2000 по
2004 рр. (табл. В.2, д
- Київ+380960830922