РОЗДІЛ 2
ЗНАКОВІ ОБРАЗИ-СИМВОЛИ ЯК СТИЛЬОВІ ДОМІНАНТИ ТВОРЧОСТІ ПЕТРА КАРМАНСЬКОГО
2.1. Головні знакові образи у поезії Петра Карманського, їхня художня семантика
та функції.
Ми схильні оцінювати ранній український модернізм як широке естетичне явище, що
репрезентує певну історичну добу, своєрідну “естетичну революцію”, значення
якої в історії літератури несправедливо занижене. Адже саме тоді почалося
докорінне оновлення моделі національної культури. Про це цілком слушно писав
тогочасний критик Микита Сріблянський (Шаповал), котрий вказував на глибоку
культурну проблему того часу: чи йти старим шляхом українофільщини, чи залишити
традиції хутірського світогляду і варварства та шукати культурного
самоозначення. Він охарактеризував головний принцип раннього українського
модернізму приблизно так: пошук культурного самоозначення, визволення від
залежності чужої культури через поживу у власній культурі, історії, світогляді,
способі мислення і світовідчування [229].
Дослідники виокремлюють наступні провідні риси раннього українського
модернізму: індивідуалізм, емансипація особистості, естетизм, культ
внутрішнього рефлексування, ігрова рецепція творчості, загострений драматизм,
конфліктність світосприйняття, апокаліптична перцепція культури і світу
взагалі. Важливою прикметою передсимволізму є його “неоміфологізм”, суть якого
полягає в актуалізації архетипних пластів культури – використанні міфологічних
і біблійних сюжетів та мотивів – як засобі вираження “вічних” “психологічних
первнів чи сталих національно-культурних моделей” [7, 25].
Типовим світовідчуттям поета-символіста помежів’я століть були втома, нудьга,
безсилля, песимізм, апатія; вони поетизували смерть, робили темні сторони
людської душі основним предметом мистецтва. Герой декадентської поезії – це,
зазвичай, “маленька людина” зі слабкою, хворобливо чутливою душею, яка не може
нічого змінити у світі та страждає від усвідомлення своєї безпорадності,
перебуваючи у конфлікті з суспільством. У класифікації домінантних естетичних
мотивів “Молодої Музи” Стефана Сімонека виявлено таку емоційну гаму цієї поезії
(безсилля – песимізм – ізоляція) та моделі редукції буття (вичахлість –
звіданість – марнотність). “Тут відкривалося широке поле для літературної
риторики, гри, масок, а, отже, певні штучність, манірність, провокація були
закладені уже в засновках декадентського мистецтва” [211, 186]. Забороненими
були відтворення соціальних і громадянських переживань.
Символізм, котрий заполонив уми європейців наприкінці ХІХ століття, поступово
входив і в українську літературу. Так, у 1906 році у Львові під впливом нових
європейських літературних течій – “Молодої Бельгії”, “Молодої Франції”,
“Молодої Австрії”, “Молодої Польщі”, – з’явився журнал “Світ”, до складу
редколегії якого увійшли В.Бирчак, П.Карманський, О.Луцький та М.Яцків. Він, як
було зазначено в одному з номерів журналу, мав на меті репрезентувати “відомий
в інших народів напрямок декадентський, символічний, модерністичний, естетичний
– і як там ще всяко його називають. Мета цього напрямку – служити красі” (
Світ. – Львів, 1907.– №1. – С.1).
“Молода Муза” виникла у 1907 році. Вона була однією із ланок
загальноєвропейського руху за оновлення літератури, пошуки нових художніх форм;
вплив на західноукраїнське угруповання мало краківське літературне оточення, де
тоді жили В.Стефаник, Б.Лепкий, О.Луцький. Не маючи статуту, не ведучи обліку
своїх членів, “Молода Муза” була радше клубом митців, котрі збиралися у
кав’ярні “Монополь” на площі Бернардинів. Окрім постійних членів – письменників
Михайла Яцкова, Петра Карманського, Василя Пачовського, Богдана Лепкого,
Степана Чарнецького, Володимира Бирчака, Сидора Твердохліба, Остапа Луцького, у
“Молодої Музи” було й багато прибічників, які працювали в інших галузях
мистецтва: композитор Станіслав Людкевич, скульптор Михайло Паращук, живописець
Іван Северин, скрипаль і маляр Іван Косинин, фейлетоніст Осип Шпитко…
О.Луцький у статті “Молода муза”, яку вважають маніфестом літературного гуртка,
підкреслював: “Коли вже відкинемо наразі все царство сучасних сумнівів і
перехресних кличів у напрямі нашого пізнання, а ограничимося лише на обсяг
людського чуття в сфері письменства і філософії, то вистане назвати лише Ніцше,
Ібсена та Метерлінка і давнішого Бодлера, щоб всім ярко пригадалося те живе
биття сучасного, надміру, може, вразливого людського серця і щоб пригадались
нам всі його приюти там, де – хоч би в облаках нового містичного неба – могло
воно найти своє тепло і спокій серед бурхливих днів” (Діло. – 1907. – 18
листопада). М.Рудницький жартівливо порівнював “молодомузівську” громаду з
подружжям, яке постійно свариться, та жити одне без одного не може – і це
правда, бо їх об’єднувало прагнення шукати в мистецтві нових шляхів, долучитися
до загальноєвропейського модерністичного руху, визволитися від побутового
етнографізму української літератури межі ХІХ – ХХ століть. У стінах кав’ярні
точилися жваві дискусії про літературу та її завдання не лише поміж членами
“Молодої Музи” – сюди заходило багато інтелігенції, та й сам Іван Франко, щодня
повертаючись з роботи, любив поговорити з молодими митцями-модерністами.
“Молода Муза” існувала порівняно недовго – від 1907 року до першої світової
війни, та вона, безумовно, вписала свою сторінку в історію української
літератури. Кожен член угруповання – це яскрава особистість зі своєю особливою
долею. Найталановитішим поетом “Молодої Музи” справедливо вважають Петра
Карманського. І хоча його перша збірка “Із теки самовбивці” була учнівським
наслідуванням модних тоді “Страждань юного Вертера” Ґете і “З
- Київ+380960830922