РОЗДІЛ 2.
УПОДІБНЕННЯ СЛОВОФОРМ У МЕЖАХ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ
2. 1. Уподібнення при безпосередньому й опосередкованому підпорядкуванні
Кваліфікуючи уподібнення як один із засобів реалізації й маркування
синтаксичної і смислової зв’язаності компонентів мовленнєвого ланцюга, ми
виводимо цей маркер за межі компетенції власне узгодження, а отже, і за межі
словосполучення, за межі словосполученнєвих, за термінологією А. П. Загнітка
[51, с. 17], зв’язків. Указаний маркер, як було показано вище, супроводжує не
тільки узгодження, при якому уподібнення словоформ є основною диференційною
ознакою цього типу підрядного зв’язку, а сам термін уподібнення є одним з
основних складників відповідної дефініції, але й цілий ряд інших синтаксичних
зв’язків навіть у межах одного простого речення. Уподібнення має місце, як це
випливає з найбільш повної серед відомих нам номенклатури типів синтаксичного
зв’язку в сучасній українській мові [112], причому в межах одного речення, при
(і на це теж указувалося вище) кореляції, розчленуванні (тяжінні), поясненні й
контактуванні. І здійснюється тут уподібнення за незначним винятком у системі
традиційних для узгодження граматичних категорій. І якщо з власне узгодженням
особливих проблем у розглядуваному нами аспекті не виникає, оскільки залежно
від характеру уподібнення ми, приєднуючись до думки І. І. Меншикова і І. С.
Попової [112], розрізняємо повне, неповне, смислове й порушене узгодження, то
тільки що перераховані вище типи синтаксичного зв’язку вимагають, деяких
спеціальних коментарів і пояснень як змістовного, так і процедурного плану,
пояснень, які стосуються переважно диференціювального потенціалу уподібнення
однієї словоформи іншій, реального функціонування відповідного маркера при
формуванні чи фіксації тих або інших синтаксичних відношень між членами
речення, а також ступеня лінгвістичної (формальної і змістовної) значущості
цього маркера і його ефективності.
Виходять за межі словосполучення і випадки уподібнення словоформ у всіх
конструктивних парах, одним із елементів яких є, наприклад, звертання (Олено,
скажи про все відверто й Друзі, скажіть про все відверто) або компонент із
сурядним зв’язком (Скажи й зроби і Скажіть і зробіть). Проблематично відносити
до словосполучень конструкції з напівпредикативним поширювачем типу Лист,
відправлений за невідомою мені адресою. З іншого ж боку, і прикметник, і
ад’єктивний займенник можуть уподібнювати свою форму формі особового
займенника, який не утворює, як це прийнято вважати, словосполучень з указаними
парадигматичними класами слів, але разом з тим вступає з ад’єктивами в
словосполученнєвотвірні відношення в межах речення навіть без вторинної
предикації. У Т. Г. Шевченка, наприклад, є такі рядки:
Амінь тобі, великий муже!
Великий, славний! та не дуже...
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь...
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь [192,с. 566].
Цілком респектабельне й абсолютно нормативне прономінально - ад’єктивне
словосполучення тебе преславного, яке теоретично, співвідноситься з його
початковою формою преславний ти, яка не функціонує як самостійна синтаксична
одиниця. Визначальним компонентом у подібних конструкціях може бути й
ад’єктивний займенник. Наприклад:
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли [192,с.592].
Тут узагалі немає нічого незвичайного, а тим більше екзотичного, навіть якщо
звести підкреслену конструкцію до початкової форми відповідного словосполучення
– всі ми.
Отже, ми маємо, як нам здається, всі підстави розглядати кваліфікувати факти
уподібнення однієї словоформи іншій не тільки в межах словосполучення, але й у
межах цілого речення, а також – але про це дещо нижче – у межах більш складних,
ніж одна комунікативна одиниця, синтаксичних утворень. Але спочатку все ж ми
звернемося до простого речення, для того, щоб, по-перше, показати мовний і
мовленнєвий ареал відповідного маркера за межами власне узгодження, а по-друге,
конкретизувати сформовану в попередньому розділі нашої дисертації систему
лінгвістичних об’єктів, пов’язаних з уподібненням як засобом реалізації
синтаксичної і смислової співвідносності компонентів мовленнєвого ланцюга, як
деяким формальним апаратом ідентифікації плану вираження й плану змісту.
У межах одного простого речення уподібнення найчастіше маркує той або інший
підрядний зв’язок. Звідси, мабуть, й одна з причин неправомірного ототожнення
термінів уподібнення й узгодження, про які вище йшла мова. Але якщо все ж
розвести ці терміни й не торкатися власне узгодження як одного з типів
підрядного зв’язку, то сфера реалізації маркувальних функцій уподібнення
суттєво звужується й особливо в конструкціях з безпосереднім підпорядкуванням
одного її компонента іншому. Поза нашою увагою опиняються практично всі
атрибутивні словосполучення типу голубе небо, мої друзі, прочитана книга й
под., які досить повно і в різних аспектах описані в багатьох як спеціальних,
так і загального плану роботах із синтаксису сучасної української мови [23, 27,
47, 51, 57, 63, 86, 168, 174, 193] і до яких, ми не будемо більше звертатися в
нашому дослідженні. Інші синтаксичні утворення з безпосереднім
підпорядкуванням, які є предметом наших наукових пошуків як синтаксичні
конструкції з уподібнюваними словоформами, ми будемо аналізувати в контексті
цілого речення незалежно від того є відповідні конструкції словосполученнями чи
ні. Почнемо з конструкцій, словоформи яких уподібнюються в тих же, що й при
узгодженні, граматичних категоріях роду, числа і відмінка.
Стрижневий компонент атрибутивного словосполучення, виражений іменником, може,