РОЗДіл 2
ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГулюВАНнЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Механізм грошово-кредитного і бюджетного регулювання інноваційної
діяльності
Розвиток відносин щодо інтенсифікації інноваційних процесів на сучасному етапі
розвитку світової економіки приводить до виникнення нових явищ у функціонуванні
національних економічних систем, які ще не одержали науково-методологічного
обґрунтування та всебічного соціально-економічного аналізу з позиції ДР.
Складність і багатогранність інноваційних змін дозволяє говорити про
необхідність формування і функціонування механізму ДРІД.
Механізм ДРІД варто розглядати з двох точок зору. По-перше, механізм ДРІД – це
сукупність складових, окремих елементів, форм, методів і т.п., що визначають
ДРІД. З даної позиції механізм ДРІД розглядається в статичному аспекті, як
система, сукупність взаємозалежних елементів і при цьому потрібно приділити
особливу увагу структуруванню механізму ДРІД. Другий підхід є динамічним і
визначає механізм ДРІД, як послідовність станів, процесів, які мають місце в
економічній системі у цілому і в інноваційній сфері зокрема, під дією окремих
інструментів ДРІД чи в результаті реалізації державної інноваційної політики.
Очевидно, що обидва підходи до розуміння механізму ДРІД на практиці не
віддільні один від одного і не можуть бути застосовані незалежно. Це
визначається складністю, комплексністю, постійною динамікою елементної бази і
різноманіттям критеріїв ефективності ДРІД та ін.
Очевидно, що в змісті механізму ДРІД має сенс виділяти два основних аспекти:
стратегічний і тактичний. Стратегія розробляється на основі довгострокових
концепцій соціально-економічного і технологічного розвитку країни. Вибір
стратегії – це визначення генеральної лінії і головної мети, а також способів
розвитку і використання інноваційного потенціалу. Що стосується тактичного
аспекту механізму ДРІД, то він припускає визначення поточних цілей з розробкою
конкретних заходів щодо їхнього досягнення. Для ефективного функціонуванні
механізму ДРІД необхідно створення відповідних економічних і організаційних
умов за яких протікає суспільне виробництво.
У процесі дослідження механізму ДРІД розглянемо його базові складові, котрі
можна представити у вигляді схеми, зображеної на рис. 2.1. Як випливає зі
схеми, функціонування механізму ДРІД припускає існування ендогенних і
екзогенних елементів, оптимальне співвідношення яких повинно бути покладене в
основу ефективного ДРІД, поряд із принципами і завданням інноваційної
політики.
Важелі грошово-кредитної і бюджетної політики залишаються найефективнішими
інструментами інноваційної політики, що стимулює інвестиції та економічне
зростання.
ДРІД не може бути ефективно реалізований без регулювання грошового обігу.
Думка, що гроші – це не пасивний елемент ринкової системи, вже давно визначила
важливість і необхідність регулювання державою сфери грошово-кредитних
відносин.
Розглядаючи вплив грошової маси на інноваційну активність суб'єктів
господарювання, можна відзначити той факт [245, с.83], що згідно з даними
В.Маєвського, у США після другої світової війни новатори забезпечили розвиток
економіки за умови, що їхні фінансові ресурси приблизно на 60% раніше утворені
за рахунок накопичених заощаджень і на 40% – за рахунок кредитної емісії, тобто
створення нових грошей. У економіці США, що еволюційно розвивається нові гроші
приходять у першу чергу до новаторів.
Рис 2.1. Складові механізму ДРІД
Система державного регулювання грошово-кредитних відносин у суспільстві має
назву грошово-кредитне регулювання чи грошово-кредитна політика (ГКП). В
останньому випадку використання терміну “політика” замість терміна
“регулювання” відображає лише розгляд питання з точки зору реалізації певного
напряму державної економічної політики як сукупності дій щодо надання бажаної
спрямованості економічним процесам, включаючи заходи законодавчого, виконавчого
і контролюючого характеру, що здійснюються уповноваженими органами з метою
забезпечення стабільного функціонування існуючої соціально-економічної системи
і пристосування її до змін умов ринкового середовища [90, с.138]. Відповідно до
вищезгаданого терміни “грошово-кредитне регулювання” і “грошово-кредитна
політики” можна вважати синонімічними.
Існує багато трактувань терміну “грошово-кредитна політика”, наведемо деякі з
них. У розумінні С. Панчишина, ГКП – це один із видів макроекономічної
політики, сутність якої полягає в контролюванні центральним банком пропозиції
грошей, процентних ставок, ринків капіталу [201, с. 570]. Російський учений
В.М. Гальперін і ряд співавторів вважають, що сутність ГКП “..складається у
впливі на економічну кон'юнктуру за допомогою зміни грошей, що знаходяться в
обігу, [171,с.375].” Дзюблюк О.В. вважає, що грошово-кредитне регулювання
(грошово-кредитну політику) варто розглядати, як державне управління
грошово-кредитними відносинами на макрорівні, за допомогою комплексу визначених
інструментів, що припускає формування вихідних умов організації зазначених
відносин між всіма учасниками відтворювального процесу, що забезпечує
відповідну реалізацію тих чи інших завдань розвитку економіки у визначений
історичний період [90, с.139]. У монографії “Макроекономічна політика” Савченко
А.Г., використовуючи замість терміну “грошово-кредитна політика” термін
“монетарна політика”, дає наступне визначення: Монетарна політика – це
сукупність заходів щодо регулювання грошового обігу, кредитування і
курсоутворення з метою стабілізації цін та створення сприятливих