Ви є тут

Історія лікувальної справи тварин Київщини (кінець ХІХ ст. - початок ХХ ст.).

Автор: 
Стегней Микола Михайлович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U002201
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ВЕТЕРИНАРНА СЛУЖБА КИЇВЩИНИ
2.1. Структура ветеринарної служби Київщини
Київська губернія кінця ХІХ – початку ХХ ст. складалася із 12 повітів і займала
значну територію. До 1882 р. на всю Київську губернію було 4 ветеринарні лікарі
(2 губернські і 2 для сільського населення) [71]. Губернські ветеринарні лікарі
займалися переважно організаторською справою. Така кількість ветеринарних
лікарів на всю губернію із досить значною територією була недостатньою.
Розвиток і поширення епізоотій у губернії спонукав губернську управу працювати
над покращенням ветеринарної справи у губернії. У 1882 р. були призначені
урядові ветеринарні лікарі по одному у кожен повіт (рис.1).
Ветеринарним лікарям у повіті було важко самим виконувати свої обов’язки.
Повітовий ветеринар за своїми функціями являвся не лише лікарем, але і
ветеринарно-поліцейським чиновником. У 1884 р. на допомогу ветеринарним лікарям
призначалися ветеринарні стражники. Ветеринарні стражники за своїми обов’язками
нагадували нинішніх ветеринарних санітарів, які не мали права проводити
лікування хворих тварин, приймати самостійно рішення при виникненні епізоотій
тощо. Ветеринарні стражники являлися проміжною ланкою у боротьбі з епізоотіями
серед домашніх тварин у губернії. Посада ветеринарного стражника існувала
більше 10 років і лише у 1894 р. на кожен повіт призначалися ветеринарні
фельдшери (по 2 на повіт).
Якщо стражникам видавався “відкритий лист” для безкоштовних поїздок, то
ветеринарним фельдшерам видавалася доплата за роз’їзди по 20 руб. у місяць.
Рис.1 СТРУКТУРА ВЕТЕРИНАРНОЇ СЛУЖБИ КИЇВЩИНИ
(кінець ХІХ - початок ХХ ст.)
В обов’язки повітових ветеринарних лікарів входило:
– відвідування ярмарків для худоби у повіті;
– приймати заходи щодо припинення епізоотій;
– огляд худоби для забою у містах.;
– оглядати гурти і партії худоби, які переганялися і знаходилися на випасі і на
відгодівлі;
– утримувати збір з власників худоби;
– проводити розтин трупів собак, що загинули і підозрілі у хворобі на сказ;
– оглядати місця для будівлі скотобоєнь і слідкувати за їх утриманням.
За виконання цих обов’язків ветеринарний лікар отримував 1000 руб на рік ( 700
руб. платні та 300 руб. на службові роз’їзди).
До 1886 р. у містах Київської губернії не було посади міського лікаря.
Спеціальні питання, які виникали з ветеринарії, передавалися на розгляд
урядовим ветеринарним лікарям, які виконували надто багато інших обов’язків. У
1881 р. голова Санітарної комісії Щербина О.І. запропонував здавати в оренду
площі для торгівлі кіньми і рогатою худобою і цим самим створити кошторис для
ветеринарного лікаря міста.
Такий проект був затверджений Думою лише у 1885 р. У 1886 р. Дума запросила
ветеринарного лікаря для м. Києва з оплатою 600 руб на рік [72]. На цю посаду
був запрошений вільно практикуючий ветеринарний лікар В.К. Пономарьов, який
спостерігав за торгівлею кіньми на кінській площі; спостерігав за міськими
вигонами та водопоями; виконував обов’язки Санітарної комісії; проводив розтин
трупів тварин для визначення характеру загибелі.
В.К. Пономарьов (1888 р.) представив ряд проектів по ветеринарно-санітарній
справі міста. Треба відмітити, що тільки частина з них виконувалася. Основна
увага приділялася необхідності нагляду за молоком і молочними фермами. Уперше у
1888 р. за допомогою поліції в м. Києві проведено перепис рогатої худоби та
представлено проект обов’язкових правил для осіб, що утримують корів з
промисловою метою. Для тварин існували міські пасовища. Для охорони пасовищ від
вигонів худоби у 1891 р. м’ясопромисловцями виділено 2 урядники, а у 1892 р. –
4 стражники наглядали за пасовищами.
З кожним роком обов’язки міського ветеринарного лікаря розширювалися. Міський
ветеринарний лікар із-за відсутності точно встановлених правил керувався у
своїй діяльності власними поглядами і при цьому допускав значні помилки у
роботі. Для попередження помилок і непорозумінь Санітарна комісія видала
Інструкцію для міського ветеринарного лікаря, яка точно регламентувала його
права, обов’язки і керуючі принципи у його роботі. У 1897 р. Губернська управа
затвердила Інструкцію для міського ветеринарного лікаря [73]. Згідно цієї
інструкції у обв’язки міського ветеринарного лікаря входило:
– нагляд за кінськими площами і ярмарками;
– нагляд за водопоєм і міськими пасовищами;
– розтин трупів тварин підозрілих в інфекційних хворобах;
– нагляд за утилізаційним заводом і діяльністю підрядчика по прибиранню трупів
та відлову бездомних собак;
– прийняття заходів у випадку виникнення епізоотій;
– нагляд за забоєм худоби у місті;
– лікування коней, що належали місту;
– огляд коней у кумисно-кефірних закладах;
– огляд коней на Куренівській ярмарці, яка проходила п’ять разів на рік.
З метою виявлення хворих тварин на кінських площах і ярмарках ветеринарний
лікар оглядав там тварин кожного дня, коли проводилася торгівля. Допомагав
ветеринарному лікарю ветеринарний фельдшер і підміняв його під час незначної
торгівлі. Міський ветеринарний лікар наглядав за міськими пасовищами при випасі
там коней і рогатої худоби. При цьому підозрілі хворі тварини забиралися з
пасовищ. Розтин трупів проводився тільки на утилізаційному заводі і не пізніше
24 годин після загибелі. При цьому обов’язково складався акт (протокол
розтину). Слід зауважити, що виключенням являлися собаки, розтин трупів яких
проводили у дворі міської контори. Після розтину, трупи відвозили на
утилізаційний завод. Підрядчик по прибиранню трупів і відлову бродячих собак
відповідав за утримання утилізаційного заводу і безпосередньо підчинявся
міському ветеринарному лікарю, який наглядав за точним виконанням контракту
підрядчиком. Боротьба з е