Ви є тут

Правова культура в першій Чехословацькій Республіці (1918-1938 рр.)

Автор: 
Кушнір Наталія Петрівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U002343
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСНОВНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ Й ГРОМАДЯНИНА, ОХОРОНА ПРАВ МЕНШИН У
ПЕРШІЙ ЧЕХОСЛОВАЦЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ
Закріплення прав людини та громадянина у Конституції та законах Чехословаччини.
Особливості їх реалізації у Чехословацькій Республіці
Оцінювати правову культуру можна з точки зору уявлень про той ідеальний стан,
якого вона повинна досягти у своєму розвитку. Високий рівень правової культури
на сьогодні у нас асоціюється з такими поняттями, як правова держава та
громадянське суспільство. Тому рівень правової культури певного періоду
необхідно аналізувати саме в контексті його наближеності чи віддаленості від
цього ідеалу.
Для правової держави та громадянського суспільства характерним є визнання
загальнолюдських прав та свобод, усвідомлення їх суті, закріплення у Основному
законі держави, забезпечення реальної можливості реалізації прав та свобод,
наявність спеціального механізму їх гарантії та захисту.
Думку з цього приводу представника наукової еліти міжвоєнної Чехословаччини
дізнаємось з лекцій з історії філософії доктора наук, викладача Українського
університету в Празі (1923 р.) П.І. Новгородця. Він зазначав: “Переважний
інтерес, який був прикутий до Англійської монархії, що вважалась найкращим
втіленням ідеалу правової держави, поступово переходить до представницької
демократії. За останній час, – продовжує П.І. Новгородець, – відбулись значні
зміни не стільки у поглядах на організацію держави, а у поглядах на її функції,
задачі. З цієї точки зору можна сказати, що правова держава з кінця ХІХ
століття увійшла в нову стадію свого розвитку. Теоретики першої половини
століття вважали, що державна діяльність повинна обмежуватись охороною прав
громадян... (В Англії – Пентаном, у Франції – Бенджаміном, у Німеччині –
Вільгельмом). Свобода та рівність розумілись суто формально і впроваджувались у
закон шляхом усунення юридичної нерівності та обмеження прав – усі завдання
правової держави, здавалось їм, вичерпуються досягненням цієї цілі. Однак
розвиток ХІХ століття показав, що для закладення основ рівності необхідно не
тільки усунення юридичних перепон до її утвердження, але й деяких матеріальних
позитивних умов до її реалізації. Розглядаючи філософію Гегеля, – говорить
учений, – ми бачимо, що, на його думку, вищий ступінь розвитку світового духу
вже досягнутий. Цілий ряд науковців минулого століття, – зазначає він, –
вважали ту чи іншу політичну форму істинною. У наші дні, висловлюючись словами
англійського юриста Дайсі, для добросовісного мислителя є неможливим вважати,
що в світі уявному чи реальному можна віднайти яку – небудь досконалу
конструкцію, яка могла б бути взірцем для виправлення недоліків існуючих
державних форм. Так як і раніше, вірять у прогрес, у необхідність прагнення
досягти ідеалу, але зникає думка, що ідеал може бути досягнутий у часових
відносних формах” [33 с.202].
Наукова думка досліджуваного періоду несла в собі розуміння важливості
закріплення основних прав та свобод у законодавстві та необхідності
забезпечення гарантій їх реалізації. Для них, як і для нас, правова держава
виступала тим ідеалом, досягнення якого повинне прагнути будь – яке
суспільство.
Дослідження питань визнання, гарантії та забезпечення основних прав та свобод
людини і громадянина на території Чехословаччини в цілому і Підкарпатської Русі
(офіційна назва Закарпаття у відповідності до Конституції Чехословаччини 1920
р.) зокрема є обов’язковою передумовою для визначення рівня правової культури у
міжвоєнній Чехословацькій державі.
Конституція держави повинна закріплювати основні права і свободи людини. Якщо
цим категоріям не відведено належної уваги в Основному Законі, то вони, як
правило, залишаються лише символами. Вся система прав і свобод, визначених
Конституцією, говорить про рівень демократії в країні. Закріплення прав і
свобод у Конституції може мати лише символічний характер і в тому випадку, якщо
не розроблено механізмів забезпечення реалізації прав та свобод, гарантій їх
застосування. Тому в першу чергу необхідно звернутись до прав і свобод людини й
громадянина, закріплених у Конституції Чехословаччини, а також проаналізувати
нормативну базу, покликану створити дієвий механізм реалізації цих прав та
свобод на практиці.
Параграфом 106 Основного Закону розпочинався так званий каталог прав людини та
громадянина, які є частиною всіх сучасних конституцій, походження яких
необхідно шукати в творах Руссо та конституціях держав північно – американської
унії, післяреволюційних конституціях Французької республіки.
Рівність є найпоширенішим, однак для юридичної інтерпретації найважчим
поняттям. Положення про права та свободи, зафіксовані у гл.5 Конституції
Чехословаччини [34 c.266], виходили з позицій індивідуалістських, тобто
торкались окремих громадян.
Пункт 1 §106 був взятий з Сен – Жерменського договору, підписаного 10 вересня
1919 р. [35 с.2301]. Ним встановлювалось, що переваги статі, роду та покликання
не визнаються. Положення пункту 2 були наслідком привілеювання
міжнародно–правових норм, ратифікованих Чехословаччиною, і в них зазначалось,
що всі жителі республіки, як і її громадяни, мають право на охорону життя і
свободи. Тут, власне, йшлося про рівність усіх перед законом, незалежно від
того, чи вони є громадянами Чехословаччини, чи ні.
Титули, у відповідності до п.3, могли бути присвоєні лише як позначення
установи чи покликання. Це положення не стосувалось академічних відзнак.
Чинність дворянських титулів відмінили спеціальними законами №61/1918 [36
с.50], №243/1920 [37 с.532] та виданим на їх виконання розпорядженням №362/1922