розділ II "Елементи операційних
витрат", в якому показані витрати за економічними елементами, що є суттєвим
напрямком гармонізації національної системи бухгалтерського обліку з
міжнародною.
Групування витрат за елементами необхідно для такої мети:
планування витрат за статтями;
визначення структури витрат і динаміки її змін.
Незважаючи на складність цієї класифікації витрат, дослідження показує, що вона
недостатня для економічної роботи. Зокрема, ця класифікація не дає уяви про
мету і призначення витрат, не показує взаємозв”язок з технологічним процесом,
обсягом випущеної продукції.
Отже, необхідно згрупувати дані про витрати виробництва в іншому розрізі – за
статтями калькуляції. В бухгалтерському обліку ця класифікація відіграє важливу
роль не лише для контролю за окремими напрямками здійснюваних витрат, але й для
калькулювання. Зокрема, для контролю за формуванням собівартості продукції і
пошуків шляхів її зниження витрати необхідно групувати в розрізі цехів,
дільниць, змін, бригад, робочих місць. Для визначення собівартості продукції
витрати групуються в розрізі замовлень, видів виробів, напівфабрикатів тощо.
Сучасний рівень управління ставить нові вимоги до організації обліку витрат, що
пов”язується з розширенням групування витрат виробництва. Так, необхідно
розширити точки контролю за формуванням собівартості за центрами витрат,
технологічними переділами, видами продукції, напівфабрикатами. Виникає
необхідність визначення впливу витрат на впровадження нової продукції, на
підвищення якості продукції, на охорону природи тощо.
Методика групування витрат за об’єктами калькулювання є спільною для всіх
підприємств. Вона включає в себе принципи обліку прямих витрат, узагальнення і
розподілу непрямих витрат, узагальнення даних у регістрах бухгалтерського
обліку.
Калькулювання собівартості продукції залежить від ступеня відповідності об’єкту
обліку витрат на виробництво об”єкту калькулювання. Необхідність визначення
собівартості продукції вимагає обгрунтування виділення об’єктів калькулювання.
За результатами проведених досліджень виявлено, що в залежності від технології
і характеру продукції харчової промисловості об’єктами калькулювання можуть
бути:
- один продукт (комплекс продуктів) у цілому за виробництвом;
- один продукт (комплекс продуктів) за окремими процесами, стадіями,
переділами, фазами виробництва;
- виріб (група виробів) по підприємству;
- виріб (група виробів) в розрізі цехів, дільниць, бригад;
- вид робіт, послуг за структурними підрозділами підприємства;
- напівфабрикати.
В економічній літературі наводиться багато різних методів калькулювання, але
найбільш часто зустрічаються 4 методи – позамовний, попередільний, попроцесний
(простий) і нормативний.
На підприємствах харчової промисловості, в яких продукція в процесі виробництва
проходить декілька послідовних стадій (переділів), облік витрат слід
організовувати за окремими стадіями виробництва.
Виробничі витрати узагальнюються в такому розрізі:
відображення витрачання матеріальних і трудових ресурсів в певній системі
первинних документів із зазначенням кодів аналітичних позицій, на які
відносяться витрати;
групування витрат в розрізі центрів витрат виходячи з інтересів управління;
оцінка використаних на виробництво ресурсів;
співставлення згрупованих даних з діючими планами, нормами, кошторисами;
зведеня даних про витрати на виробництво за встановленою номенклатурою статей і
об”єктів калькулювання;
деталізація і розшифровка даних в аналітичному обліку.
Отже, згідно П(С)БО 16 "Витрати" кожне підприємство має право розробляти і
використовувати для управління витратами свою номенклатуру статей витрат [129].
З метою створення умов для зручності практичного застосування кожне
підприємство може самостійно розробляти статті витрат у тій кількості і складі,
в якій є потреба для здійснення управлінської діяльності.
Фінансовий облік описує події, що вже відбулися. В фінансовому обліку витрат
основним його завданням є відображення минулих витрат та формування фактичної
собівартості продукції.
Для прийняття управлінських рішень використовується історична інформація, але
основним завданням управлінського обліку є прогнозування наслідків майбутніх
операцій. Система управлінського обліку акумулює та систематизує інформацію
минулих і майбутніх подій про витрати за видами діяльності і центрами
відповідальності. Управлінські рішення приймаються на основі одного виробу,
партій виробів, окремого технологічного процесу тощо. Інформація управлінського
обліку є більш деталізованою. Отже, необхідна додаткова інформація про витрати,
а відповідно поглиблена класифікація витрат.
Класифікацію витрат на виробництво в фінансовому обліку (рис.1.2) пропонується
доповнити класифікацією витрат на виробництво в управлінському обліку
(рис.1.3). Така характеристика має відображати дані про відповідність витрат
заздалегідь визначеним параметрам (бізнес-плану, нормам, кошторисам тощо),
встановлювати причини цих змін, ініціаторів економії або винуватців перевитрат,
де саме, на якій операції, на якому процесі (фазі, дільниці тощо) виникли
відхилення, ступінь використання виробничих потужностей та ін.
Враховуючи той факт, що підприємства можуть здійснювати крім основної ще й інші
види діяльності, то однією з класифікації витрат є належність їх до конкретного
виду діяльності, зокрема, до основного, допоміжного, обслуговуючого чи
забезпечуючого. Тому виробничі витрати на підприємствах харчової промисловості
групуються також за наступними ознаками:
за характером виробництва (основне і допоміжне виробництво) і за
цехами (стадіями);
за видами продукції.
Пропонується