РОЗДІЛ II.
Особливості інституту цивільного процесуального
представництва на сучасному етапі
2.1. Поняття цивільного процесуального представництва 81
2.2. Класифікація цивільного процесуального представництва 97
2.3. Підстави виникнення цивільного процесуального
представництва 133
2.4. Порівняльний аналіз способів реалізації цивільного
процесуального представництва 144
ВИСНОВКИ 167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 178
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Проведення в Україні системних та ефективних
правових реформ зумовлює необхідність поглибленого дослідження проблем
удосконалення механізмів реалізації та захисту цивільних прав та інтересів
особи у цивільному процесі, та, у зв’язку з цим, переосмислення деяких підходів
до правової природи процесуального представництва.
Зростання ролі представництва у цивільному процесуальному праві зумовлене
конституційними гарантіями реалізації прав громадян, а також зобов’язаннями
України перед міжнародними та європейськими установами щодо реалізації та
захисту прав людини. Проте практика застосування чинного законодавства України
дозволяє визначити низку протиріч, колізій, що унеможливлюють забезпечення
ефективного захисту прав громадян, а таким чином, негативно впливають на
функціонування приватноправових відносин. У цьому контексті варто відзначити,
що поза увагою положень цивільного процесуального законодавства залишилась
низка питань щодо забезпечення трактування понятійного апарату цивільного
процесуального представництва, підстав його виникнення, класифікації.
Недостатнім є врегулювання питань функціонування інституту цивільного
процесуального представництва у кримінальному та господарському процесі,
визначення ролі органів прокуратури, Уповноваженого Верховною Радою України з
прав людини, органів державної влади та місцевого самоврядування. Саме тому
важливим завданням держави є формування цивілізованих відносин між державою та
громадянином завдяки реалізації прав громадянина на захист. Усе це вимагає
створення найбільш оптимальної моделі цивільного судочинства як однієї з
головних умов розбудови в Україні громадянського суспільства. Безумовно,
позитивним є прийняття у 2005 році нового Цивільного процесуального кодексу
України (надалі – ЦПК України), в якому законодавець надав можливість
громадянам якомога повніше реалізувати своє право на захист їх прав та законних
інтересів, зокрема, й за допомогою цивільного процесуального представництва.
Питання дослідження правових проблем інституту процесуального представництва у
цивільному процесі у правовій науці розглядались у наукових працях
Л.М. Баранової, Д.В. Бобрової, Т.В. Варфоломеєвої, А.М. Васильєва,
Д.П. Ватмана, О.М. Вінник, В.С. Гопанчука, М.А. Гурвича, О.В. Дзери,
А.С. Довгерта, Є.Г. Дріжчаної, В.І. Кисіля, К.І. Комісарова, Н.С. Кузнєцової,
В.В. Луця, Р.А. Майданика, І.І. Мельникова, О.А. Підопригори, Я.А. Розенберга,
З.В. Ромовської, І.В. Спасибо-Фатєєвої, А.Л. Ткачука, М.К. Треушнікова,
С.Я. Фурси, О.Є. Харитонова, Н.М. Хуторян, Д.М. Чечота, М.С. Шакарян,
Я.М. Шевченко, В.М. Шерстюка, М.Й. Штефана, В.С. Щербини та ін.
Варто зазначити, що на монографічному питання цивільного процесуального
представництва досліджувались у дисертаційних дослідженнях таких науковців, як
І.А. Павлуник, Є.С. Сєверова, А.Р. Погосян, проте комплексного
теоретико-правового дослідження природи та значення процесуального
представництва в цивільному процесі до цього часу не здійснювалось.
Під час підготовки дисертаційного дослідження поряд з теоретико-правовими
працями українських та зарубіжних науковців було проаналізовано близько 200
судових справ, розглянутих впродовж 1995-2005 рр. місцевими (районними) судами
міста Києва, Львівської області, Апеляційним судом м. Києва та Верховним Судом
України. Їх аналіз дозволив виявити, що у кожній п’ятій із досліджуваних справ
допускались певні помилки щодо застосування цивільно-процесуальних норм, які
регулюють відносини стосовно процесуального представництва. Такі помилки
зумовлені недостатньою законодавчою регламентацією цих питань та виступають
закономірним наслідком відсутності системних підходів до розуміння правової
природи цивільного процесуального представництва, а, звідси й прогалинами у
національному цивільному процесуальному законодавстві і праві.
Зважаючи на те, що дослідники не мають єдиних підходів до розуміння
історико-правових підвалин поняття, формування та становлення цивільного
процесуального представництва, його класифікації, підстав виникнення та
способів реалізації, питання щодо правової природи процесуального
представництва залишаються найбільш дискусійними у науці цивільного
процесуального права. Таким чином, дослідження правової природи інституту
цивільного процесуального представництва у цивільному процесі України сприятиме
удосконаленню правового статусу учасників правовідносин, процесуального
становища представника, визначенню специфіки існуючих правовідносин,
удосконаленню способів реалізації процесуального представництва підчас
здійснення судочинства у цивільному, господарському та кримінальному процесах.
Все це зумовило актуальність та важливість обраної дисертанткою теми
дослідження.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана
відповідно до основних напрямів наукових досліджень, пов’язаних з проблемами
інституту цивільного процесуального представництва, затверджених Академією
правових наук України, а також планів наукових досліджень кафедри
цивільно-правових дисц
- Київ+380960830922