РОЗДІЛ 2
ДИДАКТИЧНІ УМОВИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ УЧНІВ ЗАСОБАМИ
ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
2.1. Особливості індивідуалізації трудового навчання учнів
8-9 класів
Основним засобом індивідуалізації трудового навчання, на думку більшості
вчених, повинна бути, насамперед, внутрішня (внутрішньокласна) диференціація,
яка передбачає відмінності в навчанні учнів у одній і тій самій групі чи класі.
Основна дидактична мета внутрішньої диференціації – створення умов для вибору
оптимального темпу навчання, виконання завдань різного рівня складності,
регулювання інтенсивності індивідуальної допомоги зі сторони вчителя. При цьому
регулювання сили і частоти педагогічної дії, рівня самостійності і свободи
навчально-трудової діяльності учнів здійснюється не інтуїтивно, як це робиться
зараз в багатьох випадках, а на строгій науковій основі у відповідності зі
законами методичної системи індивідуалізованого навчання, побудованої з
врахуванням індивідуальних особливостей, тих чи інших якостей особистості.
У першому розділі зроблено спробу простежити шлях розвитку поняття
“індивідуалізація навчального процесу”, що дозволило визначити основні стадії,
за якими він відбувався: поступове наповнення новим змістом, методами,
прийомами; орієнтація на психолого-педагогічні особливості учнів (дозування
навчального матеріалу, використання різноманітних завдань за рівнем складності,
групування учнів за рівнем здібностей та за інтересами); розвиток творчих
здібностей і творчого мислення школярів; діяльність вчителя та учнів з метою
активного засвоєння й сприйняття навчального матеріалу, закріплення первинних
знань і умінь тощо. Або, як зазначає А. Кірсанов, “індивідуалізація навчання як
цілісна система дидактичного впливу можлива тільки при орієнтації
індивідуального підходу на цілісну особистість учня і цілісну навчальну
діяльність” [113, 112]. Тобто, в кінцевому результаті, індивідуалізація
навчання з окремих фрагментів тепер перетворилася у цілісну систему, яка є
комплексною формою впливу на учнів у навчальному процесі.
Узагальнюючи результати багаторічних досліджень, психологи [126, 51-52]
сформулювали загальні висновки щодо реалізації індивідуальних особливостей
особистості:
1. Індивідуальний розвиток за своєю сутністю є плюративним, тобто містить
можливості для різних варіантів, ні його процес, ні результати не є
односпрямованими, не ведуть до одного і того ж кінцевого стану.
2. Людина розвивається протягом життя: пластичність, здатність до зміни, хоча й
у різній мірі, зберігається завжди. Розвиток людини не обмежується якимось
одним періодом життя. Різні процеси розвитку можуть розпочинатися, проходити і
закінчуватися в різні моменти життя, причому, ці субпроцеси не обов’язково
протікають однаково, за одними законами.
3. Різні люди розвиваються дуже не однаково, що породжує багато біосоціальних,
групових та індивідуальних відмінностей.
4. Розвиток особистості у різних сферах життєдіяльності детермінується багатьма
факторами, які не зводяться до якоїсь єдиної системи впливів, зокрема,
біологічного становлення, розвитку чогось наперед закладеного, виховання чи
навчання.
5. Індивідуальність людини це не тільки продукт, це й суб’єкт, творець власного
розвитку. Потрібно враховувати багато соціально-неструктурованих, випадкових
життєвих подій, ситуацій, криз, тих способів, якими особистість розв’язує
задачі, які виникли в процесі її розвитку.
Багатоваріантність розвитку особистості підтверджується й значною кількістю
теорій та схем вікової періодизації. Узагальнюючи різні погляди психологів на
це питання можна стверджувати, що етап розвитку особистості школярів віком від
11-12 до 14-15 років називають підлітковим. Тому учні 8-9 класів є
представниками цього вікового періоду, або наступного – ранньої юності (з 14-15
до 18 років).
Підлітковий вік є перехідним [126, 66-70]. У цей час в основному завершується
розвиток біологічних систем організму і продовжується первинна соціалізація.
Для даного віку характерними є суперечності, диспропорції у рівнях і темпах
розвитку. Рання юність характеризується завершенням фізичного розвитку
школярів, подальшим поглибленням їх соціалізації, завдяки участі у продуктивній
трудовій діяльності, самообслуговуванні тощо. В учнів 8-9 класів зароджується
гіпотетичне і дедуктивне мислення, здатність до абстрагування, уміння висувати
й аналізувати альтернативні гіпотези, формулювати висновки. При цьому школярі
значно відрізняються за індивідуальними особливостями, спектр яких достатньо
широкий.
Наведені аргументи свідчать, що сьогодні реальними шляхами індивідуалізації
навчання є диференціація учнів за рівнями навчальних досягнень, інтересами,
напрямками підготовки. Актуальним є створення класів з поглибленим вивченням
окремих предметів, спеціалізованих навчальних закладів тощо. У цьому напрямку
Україна має більш як 30-річний досвід роботи. У тому числі, й досвід профільної
та професійної підготовки учнів старших класів.
Розширення програми профільної підготовки молоді у загальноосвітній школі
передбачає створення технологічних класів, що орієнтовані та поглиблене
засвоєння навчального матеріалу з певних галузей виробництва.
Доцільність переходу до профільної підготовки учнів 8-9, 1-11 (12) класів
підтверджується результатами досліджень психологів. За твердженням Ю. Гільбуха,
Є. Верещака [59] до 7 класу в школярів зберігається яскраво виражене позитивне
ставлення до праці, у тому числі, й у навчальній майстерні. Проте таке
ставлення до трудової діяльності з часом змінюється. Семикласники поступово
перестають гордитися результатами своєї праці, мало цікавлять
- Київ+380960830922