РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
Питання державного регулювання економіки в цілому, її пріоритетних сфер активно
розробляються у вітчизняній та світовій економічній думці. Особлива увага
приділяється участі держави у формуванні інноваційно-інвестиційного потенціалу,
методам впливу держави через використання механізмів грошово-кредитної та
податково-бюджетної політики. Сукупність цих методів, їх вплив на будову
макроекономічних процесів, посилення стимулюючої та регулюючої функцій
грошово-кредитної та податково-бюджетної політики є предметом дискусії, що
точиться між вітчизняними економістами. Досягнуто певної одностайності у
визначенні необхідності використання монетарних інструментів з метою впливу на
результати розвитку економіки. Проте фундаментальні питання щодо створення
механізму державного фінансового регулювання, який би реалізовував цілі
фінансової політики в умовах ринкової трансформації економіки, форм і методів
стимулювання інноваційно-інвестиційних зрушень не мають теоретичної цілісності
і практичної результативності. Фінансові кошти, що направляються на розвиток
науково-технічної та інноваційної діяльності, знаходяться у прямій залежності
від стану економіки країни, галузей, підприємств, державного регулювання
інноваційної сфери. Виявлення і підтримка найбільш ефективних напрямів
формування системи державного фінансового стимулювання інноваційної сфери являє
собою одну з найважливіших задач переходу економіки України до інноваційного
розвитку.
2.1. Фінансове стимулювання в механізмі державної політики інноваційного
розвитку
Реалізація завдань переходу України на інноваційний тип розвитку можлива лише
за утвердження ефективної системи мобілізації капітальних ресурсів та
забезпечення якісного оновлення основних фондів, активізації науково-технічної
діяльності, впровадження її результатів у виробництво, комерціалізація
результатів. При цьому комерційна цінність науково-технічної діяльності
висувається на перше місце. Саме на цю обставину наголошують як українські, так
і російські дослідники при аналізі недоліків лінійної інноваційної моделі, від
якої розвинуті країни відмовилися ще наприкінці 70-х років. “Якщо сигнали про
необхідність нововведення надійшли від платоспроможного попиту, від суспільної
потреби, … то спочатку звертаються до масиву наявної наукової інформації, потім
до прикладних досліджень, потім до фундаментальних. Тобто логіка розвитку науки
дещо відрізняється від економічного змісту процесу нововведень” – зазначає
російський учений А. Динкін [цит. по: 37, с. 135].
У цих умовах посилюється роль фінансів, а відповідно фінансової політики
держави, в утвердженні інноваційної моделі розвитку. Фінанси стають важливим
засобом впливу на економічне життя, справляють стимулюючий вплив на розвиток
соціально і економічно значимих сфер господарювання, до яких відноситься
наукова та інноваційна діяльність. У системі регулюючих механізмів фінансове
стимулювання виступає інструментом просування і споживання інновацій.
Країни з розвиненою ринковою економікою для підтримки інноваційної діяльності,
перш за все фундаментальних та прикладних наукових досліджень, широко залучають
фінансові ресурси державного бюджету. Держава бере на себе від 1/5 до половини
національних наукових витрат. У таких країнах як США, Франція, Німеччина,
Великобританія, Японія та інших частка наукових витрат за останні 20 років у
загальній сумі державних бюджетів хоча є відносно невеликою, проте досить
стабільною, і складає 6-7 % у США, 4-5% – у Франції, Німеччині, Великобританії
та Італії, 3-3,5% – в Японії [79, c. 45]. Для фундаментальних розробок цей
показник значно вищий – від половини до двох третин. Практично повністю з
бюджетів фінансується наука в університетах та національних центрах охорони
здоров’я, створення найскладніших та дорогих експериментальних установок,
зокрема прискорювачів, телескопів, космічних станцій тощо.
Крім того, у системі розподілу зусиль і фінансових ресурсів між державою,
великими корпоративними структурами та малими інноваційними фірмами приватного
сектору відбувається інтеграція фінансового та промислового капіталу. За
оцінкою дослідників це вказує на еволюцію сучасного капіталу в більш складну
форму та вміщує в собі умови створення нових організаційно-господарських
структур. Саме вони здатні долати всі труднощі фінансування інвестиційного
процесу та забезпечувати розповсюдження нових технологій [175, с. 10].
Високорозвинені країни розуміють, що сьогодні інноваційна діяльність має
величезне значення, що нині наука стає однією з найважливіших сфер, яка значною
мірою визначає місце кожної країни у світовому економічному просторі.
Обсяги фінансових коштів, що направляються на розвиток науково-технічної та
інноваційної діяльності, в значній мірі залежать від стану економіки країни,
здійснення процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту,
державної політики по відношенню до цих сфер діяльності. Необхідність
інтеграції України у світове високотехнологічне конкурентне середовище, пошук
джерел високих темпів економічного зростання потребує прискореного розвитку
високотехнологічних виробництв, спроможних виробляти наукомістку продукцію з
доданою вартістю. У цьому контексті слід звернути увагу на суперечливість
інтеграційних процесів. Зокрема, приєднання до СОТ, на думку вітчизняних
учених, може бути суперечливим для високотехнологічних галузей промисловості
України. Уповільнення темпів технічного розвитку в країні сприяло зниженню долі
їхньої продукції в українському експорті до 8 %, а у світовому
- Київ+380960830922