РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Аналіз факторів, що визначають інвестиційну привабливість промислових
підприємств
Розроблена класифікація умов і факторів активізації інвестиційного процесу
спрямована на вироблення керуючих впливів з підвищення стійкості економічних
систем у ринковій економіці, інтенсифікацію життєвих циклів інвестиційного
процесу і процесу створення конкурентної продукції. При цьому під економічними
системами маються на увазі промислові підприємства, тобто системи, що
знаходяться на мікрорівні економіки.
Виходячи з положень системного підходу, промислове підприємство, як економічна
система, здійснює свою виробничо-господарську діяльність у системному оточенні
та називається економічним простором, що, у свою чергу, є неоднорідним і
складається з мікро- і макросередовища. Щоб підприємство було прибутковим у
ринковій економіці, воно має, по-перше, володіти достатньою внутрішньою
господарською стійкістю, бути здатним опиратися змінам у ринковій стихії;
по-друге, охоплювати як можна більший за розміром економічний простір. Чим
більше підприємство, тим більшу зону простору воно має охоплювати. Цим самим
підприємство створює для себе більший “сектор опори” у ринковому економічному
середовищі, забезпечує умови для “виживання” у ринковій економіці і, нарешті,
створює для себе відповідний імідж, який і є індикатором інвестиційної
привабливості підприємства.
Володіючи інвестиційною привабливістю, промислове підприємство в ринковій
економіці отримує практично необмежені можливості для свого розвитку, яке
відбувається звичайно по спіралі, шляхом завоювання наступних стратегічних
висот у своєму і можливих інших секторах економіки. У цьому випадку розвиток
підприємства відбувається в умовах реалізації дії економічних законів ринку, а
також загального закону – закону концентрації суспільного виробництва.
В умовах ринкової економіки стійкість підприємства в економічному просторі
забезпечується ним самим. Для цього підприємство повинно мати повну економічну
свободу у своїй виробничо-господарській діяльності й користатися такими
економічними категоріями як “ціна”, “прибуток”, “інвестиції”. У цьому значенні
слова, у розподільній (командно-адміністративній) економіці підприємству було
легше знаходитися в стійкому господарському стані, оскільки, будучи державною
власністю, воно відчувало всебічну підтримку з боку власника – держави.
Підприємство, як об’єкт державної власності, своєю виробничо-господарською
діяльністю вирішувало державні задачі, а ціна, прибуток, ефективність
інвестицій у вирішенні цих задач відігравали допоміжну роль для самого
підприємства.
Саме тому після приватизації державної власності більшість підприємств усе ще
мають нераціональну виробничу структуру. Так, більшість машинобудівних
підприємств включають у виробничу структуру заготівельний, допоміжний і інший
види виробництв. Крім того, до реформування великі підприємства містили в собі
розвинену мережу об’єктів соціальної сфери, а деякі з них є містоутворюючими і
дотепер. Отримання в експлуатаційному стані перерахованої інфраструктури
створює додаткове фінансове й організаційне навантаження на підприємства,
витримати яке в умовах ринкової економіки може не кожне підприємство.
Отже, розглядаючи промислове підприємство і процеси управління ним як об’єкт і
суб’єкт дослідження, необхідно зробити висновок про те, що описана вище
структура виробництва не відповідає принципам організації промисловості в
сучасних умовах. Як показує аналіз, у країнах з розвиненою ринковою економікою
виробничий процес, наприклад, на машинобудівних підприємствах, не ґрунтується
на принципі власного виготовлення всього комплексу чи більшої його частини
основних агрегатів готового виробу. Такий принцип організації виробництва
розширює кооперування основного виробництва, поглиблює його спеціалізацію, що є
умовою високої продуктивності та якості праці, автоматизації виробництва й
створення на цій основі конкурентної продукції.
Висока прибутковість (рентабельність) є головним критерієм інвестиційної
привабливості підприємства, оскільки тільки з чистого прибутку підприємство
може віддати позикові грошові й інші кошти. Таким чином, щоб розрахуватися з
кредитором (інвестором), підприємство має саме заробити кошти, рівні як мінімум
узятій позиці (кредиту) і відсотку з обслуговування цієї позики (кредиту) у
встановлені договором між позикодавцем (інвестором) і позичальником
(підприємством) терміни.
Критеріями інвестиційної привабливості підприємства також є:
привабливість ринку, який займає підприємство;
стан і технологічний рівень виробничого потенціалу;
рівні концентрації й спеціалізації та розмір кооперування виробництва;
рівень кваліфікації персоналу;
рівень співробітництва з партнерами й протистояння з конкурентами;
розмір активів;
ступінь інтеграції в економічний простір;
стійкість фінансового стану (платоспроможність, джерела фінансування, ступінь
залежності від кредитних ресурсів);
оцінки стратегії ринкової поведінки та ділова етика менеджменту.
Викладена багатокритеріальна якісна оцінка інвестиційної привабливості
підприємства справедлива, якщо підприємство є відкритою економічною системою. У
цьому випадку можливості підприємства, які можуть бути оцінені його ресурсами й
ефективністю їх використання, повинні врівноважувати вплив факторів мікро- та
макросередовища, елементи яких визначають економічне середовище навколо
підприємства.
Мікросередовище представлене факторами, які мають безпосереднє відношення до
споживачів, постачальників, посередників, каналів просування й продажу,
кредитно-фінансової систем
- Київ+380960830922