РОЗДІЛ 2
ЗМІСТОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ПОТЕРПІЛОГО
У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ
2.1. Суть і зміст поняття “потерпілий” у кримінальному праві та його ознаки
2.1.1. Суть і кримінально-правовий зміст поняття “потерпілий”. У рамках
формування інституту потерпілого у кримінальному праві необхідно повернутися до
осмислення змісту поняття “потерпілий”, оскільки наразі у вітчизняному
кримінальному законодавстві його визначення відсутнє, а у науці кримінального
права відзначити певну одностайність дослідників щодо суттєвих ознак цього
поняття також не вдалося, хоча проблема обговорюється вже давно. У рамках
різноманітних кримінально-правових досліджень була спроба сформулювати поняття
потерпілого, хоча, варто визнати, більше уваги і прискіпливості йому приділяли
вчені-процесуалісти. Загалом поняття потерпілого у радянській, а пізніше
вітчизняній та російській науці переважно досліджувалось у контексті об’єкта
злочину [121, с.30-33; 125, с.65; 201, с.53-54], згоди потерпілого [69,
с.36-68], поведінки потерпілого та її впливу на кримінальну відповідальність
[40; 200; 163; 162, с.12-34]. Дослідники-процесуалісти торкалися питань про
потерпілого, як правило, в межах вивчення ознак суб’єктів кримінального процесу
[155, с.5 та ін.; 37, с.51 та ін.].
Проблема стану потерпілих, а відтак і визначення їх поняття у кримінальному
праві сьогодні набуває актуальності також у зв’язку із можливістю ухвалення в
Україні Закону “Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди
громадянам, які потерпіли від злочину” (даний проект № 6283 зареєстрований у
Верховній Раді України).
Нормативно поняття потерпілого визначено у ст. 49 КПК України – потерпілим
визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду;
про визнання громадянина потерпілим чи про відмову у цьому особа, яка проводить
дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд ухвалу. Вже на перший
погляд очевидно, що наведене поняття потерпілого має матеріально-правове
коріння. Вказівка на зв’язок зі спричиненою злочином шкодою дозволяє
стверджувати, що у випадку відсутності ознак складу злочину у діях особи,
процесуальний обов’язок дізнавача, слідчого і судді у визнанні особи потерпілою
нівелюється. Отже, є необхідність закріплення поняття потерпілого у
кримінальному законі, однак механічне перенесення його з КПК України проблему
не вирішить, оскільки визначення сутності описаного поняття дозволяє говорити
про його очевидну недосконалість.
Актуальність проблеми визначення поняття потерпілого непрямо також
підтверджується результатами анкетування 60-ти суддів судів України усіх
рівнів, проведеного нами у період з 1-го по 10-те листопада 2005 р. Зокрема,
суддям було поставлено запитання про коло тих суб’єктів, які можуть, на їхню
думку, визнаватися потерпілими у кримінальному праві (фізичні, юридичні особи,
інші соціальні суб’єкти – зокрема, суспільство, держава). Пропозицію визнання
потерпілими лише фізичних осіб підтримали 42 з 60-ти опитаних суддів України;
решта запропонували розглядати потерпілими також і юридичних осіб, що свідчить
про дискусійний характер змісту поняття “потерпілий”.
На наш погляд, при вирішенні проблеми визначення поняття “потерпілий” варто на
початку звернути увагу на такий аспект проблеми. Поняття відображає найбільш
суттєві ознаки явища або предмета, а термін, тобто слово або словесний
комплекс, відповідно є спеціальним носієм інформації [26, с.11]. При
встановленні поняття “потерпілий” у матеріальному кримінальному праві,
очевидно, розуміється визначення таких його ознак, які забезпечують реалізацію
основних завдань кримінального права, як от охорона прав і свобод людини і
громадянина, власності тощо, а також запобігання злочинам. Стосовно потерпілого
це завдання реалізується для забезпечення його законного інтересу, який може
мати різні цілі, але у загальному вигляді полягає у розкритті злочину та
виявленні винних, у відновленні порушених прав, у відшкодуванні спричиненої
шкоди [48, с.26].
Отже, один із висновків з наведеного полягає у тому, що поза межами
кримінального права потерпілий існувати не може, оскільки його поява та інтерес
обов’язково пов’язані із подією злочину та його кримінально-правовими
наслідками. Ми приєднуємось до тих вчених, які раніше висловили думку про те,
що правова система суспільства розглядається як цілісний комплекс правових
явищ, обумовлених об’єктивними закономіроностями розвитку соціуму, які у своїй
сукупності надають уявлення про ту чи іншу сферу правової дійсності [99, с.6;
12, с.108]. Зважаючи на роль та значення потерпілого, на наш погляд, у
кримінально-правовому розумінні, а також у циклі кримінально-правових наук
загалом він повинен розглядатися не фігурально (власне, як особа, істота тощо),
а як певне явище, без якого реалізація норм кримінального права уявляється
неможливою. У сфері кримінального права А.І. Марцев у своїх роботах досліджує з
точки зору дії законів діалектики такі кримінально-правові явища, як злочин,
кримінальна відповідальність і покарання, та називає їх найбільш важливими,
основними явищами у кримінальному праві [98; 99, с.6]. Утім, дослідник не
обмежує коло кримінально-правових явищ саме названими, тож ми дозволимо собі
запропонувати розгляд потерпілого саме у їх ряді, тим більше, що інститут
потерпілого є природним і необхідним елементом системи кримінального права.
Оскільки потерпілий є кримінально-правовим явищем, то й з цієї точки зору його
ознаки повинні визначатися у кримінальному законі, інакше сутність поняття
потерпілого так і залишатиметься дискусійною та невиправдано багатогранною
(маємо на ув
- Київ+380960830922