РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Матеріали дослідження
Під наглядом знаходилося 162 хворих на ХНХ, сполучений із ПВ ДПК, віком від 20
до 59 років, в яких за клініко-інструментальними даними (УЗД, ФГДС) встановлено
діагноз ХНХ та водночас виявлено ПВ ДПК. Усі обстежені постійно мешкали в
умовах великого промислового регіону зі значним забрудненням довкілля
ксенобіотиками, переважно відходами промислових підприємств, що негативно
впливає на стан здоров’я та сприяє формуванню хронічних захворювань [110].
В якості супутньої патології у 50 хворих (30,9%) виявлено хронічний
неспецифічний реактивний гепатит (ХНРГ), у 14 (8,6%) – стеатогепатоз, у 7
(4,3%) – хронічний рецидивуючий панкреатит у стадії ремісії. Більшість
обстежених протягом низки років знаходилися на диспансерному обліку у
лікаря-гастроентеролога з приводу ХНХ з частими загостреннями, або у зв’язку з
наявністю ПВ ДПК. На момент початку проведення дослідження ПВ ДПК у обстежених
була переважно за клінічними та інструментальними (ФГДС) даними у фазі ремісії
та характеризувалася наявністю рубцевої деформації цибулини ДПК (переважно ІІ
ступеня). Отже, в клінічній картині хвороби превалювало помірне загострення
ХНХ, що надавало можливість у більшості випадків проводити обстеження та
лікування хворих в амбулаторних умовах. При наявності за
клініко-інструментальними (УЗД) та лабораторними (біохімічними) даними ознак
супутньої хронічної патології печінки (ХНРГ, стеатогепатит), хворі були
обов’язково проконсультовані в Луганському обласному гепатологічному центрі
фахівцем-гепатологом для уточнення діагнозу та виключення патології печінки
вірусного ґенезу. При цьому усі хворі підлягали обстеженню на наявність у крові
маркерів вірусу гепатиту В - НВsAg та НВеАg - радіоімунним методом, анти-НВс та
анти-НВе за допомогою імуноферментного аналізу (ІФА), при наявності позитивних
результатів вони підлягали виключенню з подальшого дослідження.
Діагноз ХНХ, сполученого з ПВ ДПК, встановлено на підставі даних анамнезу,
клініко-інструментального (УЗД органів черевної порожнини, ФГДС,
багатофазне дуоденальне зондування) та загальноприйнятого біохімічного
(функціональні проби печінки) обстеження [44, 137]. При необхідності
використовували також дані рН?метрії шлункового секрету, рентгенологічного
обстеження.
Усі хворі, які знаходилися під наглядом, були розподілені на дві групи,
рандомізовані за віком, статтю, тривалістю та частотою загострень захворювання,
з яких основна група включала 82 особи, а групу зіставлення становило 80
пацієнтів. Дані щодо вікового складу обстежених представлені в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Розподіл хворих по віку
Групи
хворих
Вік (роки)
20 – 29 р.
30 – 39 р.
40 – 49 р.
50 – 59 р.
абс.
абс.
абс.
абс.
основна (n=82)
6,1
33
40,2
34
41,5
10
12,2
зіставлення (n=80)
31
38,75
33
41,25
12
15
Усього (n=162)
5,6
64
39,5
67
41,4
22
13,5
Із наведених у таблиці 2.1. даних видно, що більша частина хворих – це особи
молодого та середнього віку. Так, у віці від 20 до 29 років було 5 (6,1%)
хворих на ХНХ, сполучений із ПВ ДПК, в основній групі та 4 (5,0%) у групі
зіставлення; у віці від 30 до 39 років – 33 (40,2%) особи основної групи та 31
(38,75%) пацієнт із групи зіставлення; у віці від 40 до 49 років даний діагноз
був виставлений у 34 (41,5%) хворих із основної групи та у 33 (41,25%) – із
групи зіставлення. У віці 50 років та старше було лише 8,5% хворих основної
групи та 10% пацієнтів групи зіставлення. Отже, серед обстежених хворих
переважали особи молодого та середнього, найбільш працездатного віку.
Таблиця 2.2
Розподіл обстежених хворих на ХНХ за статтю
Групи обстежених хворих
Жінки, абс. / %
Чоловіки, абс. / %
основна (n=82)
45
54,9
37
45,1
зіставлення (n=80)
43
53,75
37
46,25
Усього (n=162)
88
54,3
74
45,7
Серед хворих, які наглядалися, було 88 жінок (54,3%) та 74 (45,7%) чоловіків,
причому в обох групах переважали особи жіночої статті. Оскільки на момент
обстеження у всіх хворих, які були під наглядом відмічалося помірне загострення
ХНХ, вони отримували загальноприйняте лікування: спазмолітики, при
необхідності антибактеріальні препарати, фітозбори з протизапальною та
жовчогінною дією, фізіотерапевтичні процедури [8, 44]. У той же час у зв’язку з
наявністю в них ВХ ДПК у фазі ремісії більшість хворих продовжували приймати в
цей час альтан по 2 таблетки усередину 3 рази на добу перед прийомом їжі,
кваматель по 20 мг на ніч протягом 2 – 3 тижнів поспіль, відвар трав (м’ята,
корінь кульбаби та аїру, трава тисячолиснику, квітки ромашки) по ј склянки
усередину 3 рази на добу за 20 хвилин до прийому їжі.
Основна (82 особи) група обстежених поряд із загальноприйнятим лікуванням
отримувала додаткове введення глутаргіну спочатку по 20-30 мл 4% розчину
внутрішньовенно 2 рази на добу протягом 3-5 діб та потім по 0,5 г (2
таблетки) 3 рази на день усередину протягом 15 – 20 діб поспіль та антралю
усередину по 1 таблетці (0,2 г) 3 рази на день протягом 15 – 20 діб поспіль в
залежності від загального стану та досягнутого ефекту. Група зіставлення (80
осіб) в комплексі лікування отримували лише загальноприйняті препарати у
середньотерапевтичних дозах. У періоді медичної реабілітації, тобто після
досягнення ремісії захворювання, хворі основної групи приймали вітчизняний
фітопрепарат ренорм по 20 – 25 крапель на півсклянки води за півгодини до
вживання їжі протягом 20 – 30 діб поспіль.
Патогенетична ефективність запропонованого лікування оцінювалася за динамікою
клініко-інструм