Ви є тут

Механізм регулювання розвитку руху капіталу в умовах фінансової глобалізації

Автор: 
Чувардинський Олександр Георгійович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
3406U003367
129 грн
Додати в кошик

Вміст

Розділ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ІНСТИТУЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
(ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВИХ РИНКІВ)
2.1. Аналіз динаміки балансів поточних рахунків країн з різним рівнем
економічного розвитку
Аналіз процесів глобалізації, яка охопили світові фінанси і валютні системи,
показує, що зростаючі по інтенсивності й обсягу потоки запозичення і
кредитування є найважливішим засобом більш ефективного розподілу ресурсів як в
окремих країнах, так у регіонах і світовій економіці в цілому.
Ці процеси забезпечують досягнення прискореного накопичення капіталу і
супроводжуються ростом споживання і його розподілу всередині держав і у
взаєминах між ними.
Глобалізація світової фінансової системи знаходить своє безпосереднє
відображення в балансах поточних рахунків країн. Вони у своєму взаємному
зв'язку складають глобальну структуру взаємозалежності країн світу. Останнім
часом дефіцит валового внутрішнього продукту понад п'яти відсотків є досить
розповсюдженим явищем, оскільки баланси поточних рахунків країн знаходяться в
стані постійної незбалансованості.
На думку багатьох фахівців, саме з цим явищем пов'язане зростання загрози
фінансової дестабілізації в окремих країнах, розвитку фінансової кризи і
придбання нею міжрегіонального характеру (69, 134, 175).
У період, що передує нинішньому зростаючому рівню глобалізації світової
економіки, серед економістів і фінансистів існувала думка, що дефіцит
внутрішнього валового продукту понад 5%, що розвивається протягом декількох
років, є переконливим і незаперечним доказом фінансової кризи, що наближається,
у країні і, отже, в сфері економічної політики необхідно проводити відповідні
заходи.
На етапі розгортання глобалізаційних процесів емпіричні дані дозволяли
по-іншому підійти до вирішення цієї проблеми на теоретичному рівні. Емпіричні
результати показують, що одні країни, зокрема, такі як Мексика, при виникненні
дефіциту поточних рахунків понад 5% внутрішнього валового продукту, виявляються
в стані гострої фінансової кризи. Інші держави (Південна Корея, Австралія,
Малайзія, Ізраїль, Ірландія) при такому самому дефіциті демонструють стійкі
показники. Це викликає необхідність дослідження факторів, що ведуть до
перерозподілу дефіциту в кризу, і які гальмують цей процес.
Не можна не погодиться з думкою тих економістів, що вважають, що 5% дефіцит
протягом 3-4 років не є достатнім показником фінансової нестійкості країни
(106, 112).
Цей показник необхідно розглядати з курсовою політикою країни з урахуванням
рівня її відкритості, розвитком і стійкістю її фінансової системи, рівнем
заощаджень і інвестування.
Для більш глибокого розуміння проблеми необхідно враховувати зовнішню
заборгованість і відсоток по заборгованості. Однак якщо необхідно взяти ці дані
як показники стійкості дефіциту, то доцільніше їх розглядати в співвідношенні з
обсягом експорту, а не як пропорцію до внутрішнього валового продукту.
Поверхневий аналіз не дає можливості розрахувати той кінцевий результат в
розвитку рівноваги в товарообміні і дисбалансі поточного рахунка і
досліджувати, який показник може бути індикатором: відбудеться зміна спокійна
чи відбудеться структурний розрив у сфері споживання й економічній
кон'юнктурі.
При цьому не можна ігнорувати того, що країна стикнеться з великими труднощами
у виконанні своїх зовнішніх зобов'язань, коли зненацька зміниться напрямок
потоків капіталів, внаслідок їх різкого відтоку з країни.
Для розгляду питання про баланси поточних рахунків країн з різними економічними
показниками в умовах глобалізації важливе значення має їхня сутнісна
характеристика.
Аналіз проблем зовнішньої платоспроможності і стабільності рахунка поточних
операцій показує, що економічна стабільність є надійною в тому випадку, якщо її
продовження не змінить у майбутньому обмежень платоспроможності.
Визначення стабільності стосовно платоспроможності є більш простим для
фіскальних дисбалансів, тому що вони у конкретній мірі можуть бути пов'язані з
безпосередніми політичними рішеннями по оподаткуванню чи урядовим витратам.
Визначення її стосовно платоспроможності є набагато складніше при дисбалансі
рахунку поточних операцій, що відображають взаємодію рішень уряду і внутрішніх
приватних агентів з приводу заощаджень і інвестицій, а також рішення іноземних
інвесторів по наданню кредитів. Поведінка уряду в короткостроковому періоді
легше визначити, чим поведінку приватного сектора. Тим більше, що валютний курс
є змінною величиною, що значною мірою залежить від розвитку в майбутньому інших
показників.
Для альтернативного визначення стабільності чи дисбалансів рахунків поточних
операцій необхідно з'ясувати, чи зажадає раптової зміни поточна економічна
політика (наприклад, раптовий перехід до більш жорсткої кредитної політики, що
може викликати значний спад виробництва) чи приведе до кризи, обвалу валютного
курсу, що викликають неспроможність обслуговування зовнішніх зобов'язань. Якщо
піде позитивна відповідь, дисбаланс є нестабільним. Така раптова зміна політики
чи кризова ситуація можуть бути викликані зовнішнім чи внутрішнім шоком, що
призведе до зменшення довіри внутрішніх і зовнішніх інвесторів і відтоку
міжнародного капіталу. Зменшення довіри іноземних інвесторів багато в чому може
залежати від оцінки неспроможності чи небажання країни виконувати її зовнішні
зобов'язання.
Перш ніж дати визначення стабільності поточних операцій, необхідно розглянути
два питання. Перше полягає в тому, що якщо продовження діючої урядової політики
в невизначеному майбутньому передбачає порушення бюджетних обмежень, то
приватні агенти, що прогнозують це майб