Ви є тут

Організаційно-економічні механізми активізації лізингової діяльності підприємств

Автор: 
Настасьєв В’ячеслав Миколайович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U003420
129 грн
Додати в кошик

Вміст

Розділ 2
Сучасний стан та особливості розвитку лізингової діяльності
2.1. Аналіз розвитку лізингової діяльності в Україні
В умовах переходу до ринкової економіки виникає потреба дослідження розвитку
різноманітних економічних відносин, в тому числі і лізингових, які можуть стати
рушійною силою для підвищення ефективності промислового виробництва.
Перетворення сфери виробництва і обігу, глибокі зміни економічних умов
господарювання викликають необхідність впровадження нетрадиційних для нашої
економіки методів оновлення основних засобів промисловості. Ринкові відносини
передбачають оздоровлення фінансово-кредитної системи, перш за все за рахунок
розвитку позабанківського кредитування, яке надається як в грошовій, так і в
товарній формі.
Лізингова діяльність, в силу притаманних їм можливостей, може стати імпульсом
модернізації промислового виробництва і структурної перебудови української
економіки.
Становлення лізингових відносин в Україні відбувалося в декілька етапів.
На початку 70-х – кінці 80-х років лізинг використовувався лише у міжнародній
торгівлі. Через те, що підприємства не мали виходу на зовнішні ринки, вони не
мали валюти для оплати за імпортне обладнання. Існували як державна монополія
зовнішньої торгівлі, так і валютна монополія.
Лізинг у міжнародних угодах тоді ототожнювався як “оренда на визначений термін,
який відповідає строку служби наданого в оренду майна (чи менший) із
збереженням права власності на це майно” [59]. Найбільш активно лізингові
операції використовувались при імпорті до СРСР морських суден, контейнерів,
вантажного транспорту, пасажирських літаків.
З 1 квітня 1989 року підприємства отримали право виходити на зовнішній ринок. У
багатьох з них виникло джерело іноземної валюти та можливість купувати основні
засоби на зовнішньому ринку. До цього підприємства спеціалізувалися на
“компенсаційному” лізингу, тобто розрахунки за обладнання проводилися товарними
поставками. У середині 1989 року почався перехід підприємств на орендні форми
господарювання та перебудова банківської системи. У 1990 році лізинг був
включений до переліку операцій комерційних банків відповідно до Закону України
“Про банки та банківську діяльність”. З 1 січня 1991 року були введені
нові норми амортизаційних відрахувань, які передбачали прискорену амортизацію з
метою більш швидкого оновлення основних фондів. Обсяг закупівлі обладнання
всіма банками для подальшої здачі у лізинг за період з 1989 року до 1 січня
1992 року виріс з 1,3 млн. руб. до 286,8 млн. руб. [74].
З початку 1993 року почалася лібералізація цін, що призвело до високих темпів
інфляції. Це дестабілізувало всю фінансову та кредитну системи України. Почався
спад виробництва та інвестиційна криза. Багато тільки що створених лізингових
компаній вимушені були закритися, перейти на посередницькі операції, торгівлю.
Ситуація почала трохи покращуватися тільки наприкінці 1997 року, коли в грудні
був прийнятий Закон України “Про лізинг”. Саме на цьому етапі почали
створюватися лізингові компанії, які працюють і сьогодні та вже зайняли
відповідну нішу на ринку.
В червні 1996 року була сформована Всеукраїнська Асоціація “Укрлізинг”, до якої
увійшло близько шістнадцяти лізингових компаній. За даними Асоціації, кількість
лізингових компаній за період незалежності України постійно зростала та у
1997 році досягла ста тридцяти компаній, але сьогодні через причини
різноманітного характеру, насамперед законодавчого, їх кількість скоротилася
майже у чотири рази. Сьогодні у 25 областях України існує понад 30 офіційно
зареєстрованих лізингових компаній, з котрих реально успішно займаються
лізингом близько 16 [99].
У травні 1998 року в Україні була зареєстрована дочірня лізингова компанія
“Інкомбанка-Україна”, що був заснований у травні 1997 року як банк-нерезидент
зі стовідсотковим російським капіталом. Компанія при “Інкомбанк-Україна” мала
намір інвестувати кошти у розвиток та технічне переозброєння українських
підприємств із використанням механізму лізингу. Мінімальний обсяг поставки за
проектом повинен був бути більше ніж 1 млн. доларів США.
Державний експортно-імпортний банк України “Укрексимбанк”, що входить до
п’ятірки найкрупніших комерційних банків України, також створив лізингову
компанію, що має назву “Укрексимлізинг”, зі 100-відсотковою участю у капіталі
компанії. На відміну від лізингової компанії “Інкомбанка-Україна” ця лізингова
компанія не є спеціалізованою. “Укрексимлізинг” супроводжує проекти, що
направлені на модернізацію експортних та імпортозаміщуючих підприємств. Однак
сьогодні “Укрексимлізинг” займається переважно тим, що надає в лізинг майно,
яке його банк-засновник отримав у рахунок неповернутих кредитів. Також існує
лізингова компанія “Аваль-лізинг” при АППБ “Аваль”, Харківська регіональна
лізингова компанія при “Реал-банк”.
Тенденція створення лізингових компаній комерційними банками у 1997-1998 роках
обумовлювалася тим, що для створення таких компаній необхідні перш за все
значні обсяги вільних коштів для закупівлі коштовної техніки та обладнання з
метою подальшої їх здачі у лізинг. Для комерційних банків, що є засновниками чи
співзасновниками лізингових компаній в Україні, лізингова діяльність може стати
вигідною сферою вкладення капіталів та джерелом надходження додаткових
прибутків.
Важливим напрямком розвитку лізингової діяльності стало формування лізингових
компаній при вітчизняних заводах – виробниках устаткування. Ця тенденція
стосується, в основному, виробників сільськогосподарського устаткування. До
появи СНД ланкою, що зв’язувала заводи-виробники сільськогосподарського
обладнання та його споживачів, було державне під