Вы здесь

Гарантія у цивільному праві.

Автор: 
Єсіпова Любов Олександрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U003530
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ГАРАНТІЇ
2.1. Поняття гарантії за цивільним законодавством України
Термін „гарантія” прийшов із французької мови й у перекладі означає
„забезпечення”.
У свою чергу, словники української мови дають таке тлумачення: гарантії –
„забезпека, убезпека, запорука” , „порука в чомусь, забезпечення чогось”,
„передбачене законом чи певною угодою зобов’язання, за яким юридична чи фізична
особа відповідає перед кредиторами у разі невиконання боржником своїх
зобов’язань. [105] [70 [105] Новий тлумачний словник української мови. У
чотирьох томах. Т.1. / Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: Аконіт, 1998. –
С. 572.]
Разом із тим, у словнику правничої термінології гарантія визначається як
зобов’язання (у будь-якій формі) гаранта сплатити за боргами третьої особи у
разі невиконання нею своїх грошових зобов’язань у частині несплаченої
суми.[139] [71 [139] Див., наприклад: Словник термінів і понять, що вживаються
у чинних нормативно-правових актах України. - К.: Оріяни, 1999. – С. 74.]
Попри зовнішню простоту і ясність визначення терміна „гарантія”, з моменту
появи інституту гарантії в цивільному обороті серед вітчизняних цивілістів не
припиняються дискусії з приводу визначення поняття, сутності та правової
природи цього інституту. Набувають поширення спроби порівняння гарантії з
іншими способами забезпечення виконання зобов’язань (безумовно, найбільш
близьким є порука, що відображається у самій етимології терміна „гарантія”), а
також порівняння її з іншими інститутами цивільного права.
Гарантія займає помітне місце у Цивільному кодексі України. У главі 49 ЦК
України „Забезпечення виконання зобов’язань” їй присвячено параграф четвертий,
який складається з 10 статей (слід зазначити, що нормам, присвяченим гарантії,
у ГК України відводиться набагато менше місця: по суті, це лише одна стаття –
ст. 200 ГК України. Втім, іншим способам забезпечення зобов’язань у цьому
законодавчому акті увага взагалі не приділяється).
Норми, присвячені гарантії, починаються безпосередньо з легального визначення
цього інституту.
Згідно зі ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа,
страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром)
виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.
Така дефініція гарантії здається не надто вдалою. Адже при визначенні гарантії
термін „гарантія” пояснюється за допомогою самого себе (”за гарантією банк...
гарантує...”), унаслідок чого фактично не розкривається сутність запропонованої
правової конструкції.
Із цієї точки зору більш вдалим виглядає визначення гарантії, запропоноване у
ст. 200 ГК України (хоча воно й стосується лише „банківської гарантії”):
гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов’язань
шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною
установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог
уповноваженої особи у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому
підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язана сторона) не виконає вказане у
ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному
підтвердженні. Така дефініція гарантії має ті переваги, що містить вказівку на
певні характерні ознаки гарантійного зобов’язання, наприклад, на вимогу
наявності юридичного складу, як підстави його виникнення, спеціальний порядок
оформлення гарантії, розмір відповідальності гаранта тощо.
Слід зазначити, що використання терміна „банківська гарантія” має досить
умовний характер [104, 79] [72 [104, 79] Термін „банківська гарантія”
використовувався на законодавчому (нормотворчому) рівні і до прийняття нових
актів цивільного законодавства. Це мало місце, наприклад, у Положенні про
порядок підготовки та проведення відкритих торгів, затвердженому Наказом Фонду
державного майна України від 2 липня.1998 р. (Офіційний вісник України. – 1998.
– № 27. – ст. 1020), в Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності
комерційних банків, затвердженій Постановою НБУ від 14 квітня 1998 р.
(Офіційний вісник України. – 1998. – № 21. – ст. 773).], оскільки в дійсності з
легального визначення гарантії не випливає, що її видача є виключною
прерогативою банків. Суб’єктами банківської гарантії є три особи: гарант,
принципал та бенефіціар. Як гарант можуть виступати три суб’єкти: банк, інша
фінансова (кредитна) установа, страхова організація. Таким чином гарантію
можуть видавати не тільки банки, а й деякі інші установи або організації,
указані в законі.
Навіть побіжний аналіз дефініцій, закріплених у Цивільному та Господарському
кодексах, а також інших нормах, що регламентують гарантійне зобов’язання, дають
можливість встановити, що гарантія – це складне за своїм юридичним змістом
правове відношення, яке не зводиться тільки до одного зобов’язання гаранта
перед бенефіціаром, а включає в себе цілий комплекс зобов’язань між учасниками
відносин щодо банківської гарантії.
Такі відносини можна поділити на дві групи: внутрішні, що пов’язують принципала
та гаранта, та зовнішні – між гарантом та бенефіціаром (що і є гарантією у
вузькому значенні цього поняття).
Разом із тим, головними з цих зобов’язань слід визнати правовідносини між
гарантом і бенефіціаром. Незважаючи на те, що деякі відносини передують
зобов’язанням або продовжують існувати після виникнення чи припинення
зобов’язання між гарантом та кредитором за основним зобов’язанням, розглядатися
ізольовано від зобов’язань останніх вони не можуть. Це випливає з того, що такі
правовідносини або фактично опосередковують появу головного гарантійного
зобов’язання, виконуюч