Вы здесь

Відповідальність в управлінні (соціально-філософський аналіз)

Автор: 
Тітаренко Олена Геннадіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U003581
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Соціально-філософський аналіз видів відповідальності в управлінні
2.1. Моральний аспект відповідальності суб’єкта управління
Відзначимо, що аналіз проблеми відповідальності йде не тільки на фоні суперечки
«за і проти» цього поняття як такого, але і важливого значення (або
заперечення) відповідальності як фундаментального поняття моралі. Ряд філософів
вважає за краще говорити тільки про аналіз ставлення у вину за дії агента і про
слідування закону в діях агентів відносно штрафів і покарань, тобто по суті
визнають тільки юридичну і, частково, професійну відповідальність.
Правда, для багатьох філософів, наприклад, для Платона і Аристотеля, право має
моральний аспект (разом із соціальним і політичним), оскільки правове і не
правове характеризує дії людей. За часів старогрецьких філософів «право» було
основним поняттям, яке пов’язувало етику і політику. Слідуючи цій позиції,
можна було б говорити про моральний аспект правової відповідальності.
Вслід за такими філософами, як Л. Леві-Брюль, В. Джеймс, М. Бубер, Д. Ледд,
Р. Маккіон, К. Мітчем, Г. Ленк, Г. Йонас тощо, в даній роботі відстоюється
позиція, що поняття відповідальності, крім правового і професійного аспекту,
має власний моральний аспект.
Як вже наголошувалося вище, правова і професійна відповідальність суб’єкта
управління на індивідуальному рівні утворюють зовнішню складову
відповідальності, а моральна складова є внутрішньою складовою відповідальності,
що характеризує людину як «приватну особу» поза її публічних ролей .
З приводу виникнення і сутності моралі як форми суспільної свідомості та
регулятора людської поведінки в сучасній етиці є декілька точок зору,
обговорення яких не входить у плани цього дисертаційного дослідження. Всі
існуючі точки зору можна розділити на два крупних класи: релігійні та
світські.
Виділяють такі функції моралі: функцію віддзеркалення,
інформаційно-комунікативну, регулятивну, ціннісно-орієнтаційну, інтеграційну і
виховну (функцію формування соціального суб’єкта).
Регулятивна функція є найважливішою для моралі. Її реалізація стає можливою
завдяки тому, що мораль володіє нормативним змістом: нормами, принципами,
ідеалами. Регулятивна функція моралі є відповіддю на соціальну потребу в
узгодженні індивідуального та суспільного інтересу.
Оскільки мораль володіє нормативним змістом, то можна ввести поняття моральної
відповідальності суб’єкта управління як регулятора поведінки суб’єкта з погляду
моральних норм. Тому сам зміст цього поняття і його соціально-філософське
значення істотно залежатимуть від того, що є моральними нормами з погляду тієї
або іншої етичної теорії.
Почнемо з релігійно-етичних теорій, які постулювали «божественну даність» і
незмінність моральних норм. Спочатку представники Західної релігійної етики
поняття «відповідальність» відносили до релігійного досвіду
іудейсько-християнсько-ісламської традиції, де під ним мали на увазі можливість
людей сприймати або не сприймати слово Боже. У цьому трактуванні, що досить
часто згадується в літургійній практиці, поняття «відповідальність» явно не
грало ніякої помітної ролі.
З середини XIX століття термін «відповідальність» починає все частіше
з’являтися в релігійно-практичних або пасторських дискусіях, де підіймаються
теми «відповідальності пасторів» і «християнської відповідальності»
бізнесменів. Треба відзначити, що тут вже явно видна пряма співвіднесеність
поняття «відповідальність» з суб’єктами управління. Надалі розширення сфери
управлінської практики, посилення потужності і збільшення масштабів наслідків
управлінських дій з необхідністю призвело до того, що релігійні філософи і
теологічні моралісти були вимушені звернутися до теоретичних обґрунтовувань
поняття «відповідальність» в нових соціально-історичних умовах. Серед
найзначущих треба назвати роботи М. Бубера, К. Барта, Р. Нібура.
Ідея відповідальності, за М. Бубером, ґрунтується на розрізненні двох видів
реальності: «воно-реальності» і «ти-реальності». З «воно-реальністю», яка
відображає суб’єкт-об’єктні відносини, можна встановлювати взаємодії за
допомогою технічних засобів, іншими словами, до неї можна «відноситися». До
«ти-реальності», яка відображає суб’єкт-суб’єктні відносини, людина повинна не
якось «відноситися», а повинна «відповідати» їй, вступати з нею в діалог.
«Поняття відповідальності треба повернути із сфери етики, у сферу живого життя.
Справжня відповідальність є лише там, де є дійсна можливість відповіді» [24,
с.106]. Ця можливість відповіді на те, що з людиною трапляється, що вона
бачить, чує, відчуває, дається тій людині, яка «слухає», саме від людини, яка
«слухає» можна чекати, що вона сприйме події, що відбуваються.
Особливе значення в розумінні відповідальності М. Бубер надає інстанції
відповідальності. «Відповідальність фактично існує лише у тому випадку, якщо є
інстанція, перед якою я відповідальний, а «відповідальність перед собою»
реальна лише у тому випадку, якщо «самозвеличання», перед яким я
відповідальний, буде прозорим, приведе в безумовне» [24, с.105]. М. Бубер не
ставить під сумнів мораль, але він бачить перевагу релігії перед мораллю, яка
виражається в тому, що релігія є «феномен, а не постулат...; дійсність моралі,
вимога того, хто вимагає входить у релігію, але дійсність релігії, безумовне
буття того, хто вимагає, не входить у мораль» [24, с.107].
Відповідальність у М. Бубера ніяк не пов’язана з обов’язком, вона для нього є
тільки можливістю, але вона для нього дійсно можлива. Відповідаючи на питання
своїх передбачуваних опонентів про те, чи може керівник великого технічного
підприє