РОЗДІЛ 2
ЩОДЕННИК Т.ШЕВЧЕНКА ЯК САМОБУТНЄ ЯВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
2.1. Щоденник Шевченка як класичний щоденник 19 ст.
В усі часи зберігалося тяжіння до ведення щоденника, але його вершина припадає
на добу передромантизму та 19 ст. Вони були поширені як у письменницькому
середовищі, так і в колах, далеких від професійної літератури. Їх вели
художники, музиканти, політичні діячі, мандрівники, актори і навіть письменні
селяни. На певному соціально-історичному етапі щоденник став елементом
духовного побуту і вступив у суперництво з епістолярним жанром. У ньому знайшло
відображення характерне для того часу прагнення особистості протиставити
жорсткій соціально-становій визначеності події свого внутрішнього життя й
підняти їх до рівня суспільно значущих явищ. Не випадково М.Лермонтов у
Передмові до “Журналу Печоріна” (щоденника) писав, що “історія душі людської…чи
не цікавіша й не корисніша за історію цілого народу” [99; 241].
Залишаючись за своєю природою “камерним” жанром, щоденник в основному читався у
вузькому – сімейному або дружньому – колі, що не передбачало тиражування. В той
же час у друзів, літературних шанувальників щоденникаря часто виникало бажання
зробити документ особистого життя автора надбанням громадськості.
Продуктивність щоденника, що зросла у 19 ст., була пов’язана з високим рівнем
письменницької культури, зі зростанням освіченості у різних соціальних
верствах, з інтересом до живого суспільного й приватного життя. На початку 40-х
рр. були популярними “літературно-дагеротипні твори” [83; 29] (знімки з
натури), “фізіологічні нариси”; в кінці 40-х – на початку 50-х рр. – “нотатки”.
Найбільш інтимні документи (щоденник і лист) у 40-і рр. зазнають змін. Якщо в
30-і рр. щоденник і лист найчастіше поєднувались, переходячи один в одного, то
в 40-і рр. вони стали явищами різного порядку [114; 21]. Лист-сповідь ще
можливий у літературі, але не є характерним для приватного листування;
епістолярні послання нагадують листи-газети, листи-новини пушкінських часів: не
випадково наприкінці 40-х рр. відродився жанр листа з-за кордону. Він став
одним із найпоширеніших літературних жанрів: відродилась давня традиція
епістолярних романів, з’явились повісті у листах, критичні та публіцистичні
журнальні статті у вигляді листів. Останній все більше обслуговував ділові,
професійні, літературні потреби.
Для людини кінця 40-х – початку 50-х рр. єдиною “довіреною особою” став
щоденник; тільки в ньому, наодинці з самим собою, стає можливою відвертість.
Для непрофесіоналів у літературі останній слугував способом вираження творчої
потреби у фіксації прикметних фактів особистого життя і суспільних подій. Поряд
із цим ведення щоденних записів сприяло формуванню літературного стилю на
практиці (в тому числі й стилю іншомовного – у щоденниках, написаних
французькою мовою). О.Тургенєв з цього приводу писав у своєму щоденнику: “Але
мені потрібно обробляти мої думки. А здобути це мистецтво можна самою тільки
практикою” [152; 178].
Крім виконання психологічних, соціальних і літературних завдань, щоденник у 19
ст. став засобом задоволення морально-інтелектуальних запитів особистості. В
моду ввійшло їх читання у товариських гуртках із метою апробації моральних
понять, філософських думок, життєвих правил. Подібна практика мала місце у
тургенєвському гуртку, на вечорах у будинку Штакеншнейдерів, у сім’ях
Бакуніних, Аксакових, Толстих [57; 5]. Людина 40-х рр. уже не тільки
сповідалась у щоденнику, не тільки розкривала своє внутрішнє життя – її вже не
задовольняла замкненість усередині власного світу, вона прагнула вийти за межі
свого “я”, у зовнішній світ, в оточуючу дійсність. У 40-х рр. стали популярними
листи-подорожі (закордонні листи Анненкова, Боткіна, Герцена, Тургенєва, які
публікувалися в “Современнике” кінця 40-х – початку 50-х рр.). З’явились і
подорожні щоденники, які містять не тільки враження, пов’язані з духовними
сферами людського буття, а й відомості про культурне життя, політику, науку
(закордонні щоденники О.Тургенєва 1820-х рр., “Поездка в Грузию”
І.Кулжинського, 1850). У цей період поезія ніби затихла. “Стихов нет”, –
скаржився Некрасов у 1850 р., починаючи статтю “Російські другорядні поети”
[117; 190]. “Поетичний струмінь”, котрий, здається, майже вщух у 40-і рр., не
зник. Він жив усередині ліри, і не тільки в ліриці, яка чекала свого часу в
рукописах і забутих збірниках, але й у життєвому підгрунті, що живило
літературу: він зберігався всередині самої прози – в інтимних автобіографічних
документах” [158; 35]. Це насамперед щоденник. По-перше, саме в ньому людина
залишалась наодинці з собою (лист більш відкритий для інших та менш інтимний).
По-друге, саме жанр щоденника за своєю природою тяжіє до ліричного висловлення:
йому часто доводиться слугувати засобом “розрядки” тяжких, гнітючих настроїв
(суму, журби, туги, нудьги, скорботи) або, навпаки, тим джерелом, куди
виливалася душа в моменти підйому (радість, захоплення, любов, злиття з
природою).
Але кожен щоденник має свої особливості. Періодизація щоденників, їх вивчення в
хронологічних рамках певного періоду дозволяє виявити причини, сутність та
етапи жанрової еволюції й розв’язати ряд інших актуальних проблем. Перед
шевченкознавцями стоїть складне завдання: інтерпретувати текст Щоденника
Шевченка. Але справа в тому, що, вилучений із реальної історичної епохи (19
ст.), він втрачає жанрові риси. Адже щоденники 20 ст. за стилем, змістом зовсім
інші (новаторське засвоєння дійсності авторською свідомістю: авторська
розкутість, експресія, глибокий ліризм, відкрита авторська позиція, тонки
- Київ+380960830922