Розділ 2
АНАЛІЗ ВПЛИВУ МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ФАКТОРІВ на вищу освіту
2.1. Динаміка показників вищої освіти України в контексті основних
макроекономічних показників
Характерною рисою розвитку України в 1990–2000 рр. стала соціально-економічна
криза. Економісти-аналітики відзначають її всеохоплюючий характер, що призвело
до негативних наслідків у всіх сферах суспільного життя [31, 59, 128, 138,
144].
Але аналіз розвитку України за цей період дає інформацію для несподіваного
висновку: при дійсно всеохоплюючому характері соціально-економічної кризи існує
вид економічної діяльності, який протягом усього кризового періоду покращував
свої основні показники. Ця галузь, а нині вид економічної діяльності – освіта.
Як каталізатор, освіта суттєво впливає як на соціально-економічний розвиток
будь-якого регіону України, так і на ефективність кожної галузі економіки.
Маючи невелику частку в загальному випуску по народному господарству (2,6 % в
2002 р.), частка валової доданої вартості (ВДВ) освіти, як виду економічної
діяльності, досягла в 2002 році 4,8 % валового внутрішнього продукту (ВВП)
України у фактичних цінах [114, с. 36]. За показником ВДВ освіта випереджає
такі види економічної діяльності як видобувна промисловість, будівництво,
охорона здоров’я та соціальна допомога та має найбільш раціональну структуру
випуску серед усіх видів економічної діяльності. При середній частці ВДВ в
економіці 37,7 % (2002 р.) [114, с. 37] частка ВДВ в освіті складає 69,1 %
[114, с. 36].
Проведемо порівняння цього виду діяльності з економікою країни в цілому лише за
найважливішими показниками.
Валовий внутрішній продукт України, починаючи з 1990 р., максимально зменшився
до 40,8 % (у 2,5 раза), продукція промисловості – до 49 % (у 2 рази),
сільського господарства – до 49,6 %, що показано на рис. 2.1.
Рис. 2.1. Індекси фізичних обсягів ВВП, продукції промисловості та сільського
господарства [114, с. 37, 118, 172]
Освіта за цей же період характеризується поліпшенням основних показників,
таких, як кількість вищих навчальних закладів та студентів, що в них
навчаються, вступ до ВНЗ, а також підготовка наукових кадрів вищої
кваліфікації.
Рис. 2.2 відображає динаміку розвитку системи ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації та
кількості студентів [115, с. 479, 480; 127, с. 229].
Як показують графіки (рис. 2.2), кількість вищих навчальних закладів ІІІ–ІV
рівнів акредитації збільшилась за період з 1990/91 навчального року по 2004/05
із 149 до 347, тобто у 2,3 раза, студентів – з 881 до 2027 тис. (у 2,3 раза),
прийнятих до ВНЗ – із 175 до 433 тис. студентів (2,3 раза).
Суттєво зросла кількість організацій, що мають аспірантуру і докторантуру, а
також кількість аспірантів, докторантів і підготовлених кандидатів та докторів
наук [115, с. 485], що характеризує зміцнення кадрової складової
науково-навчального потенціалу вищої школи (табл. 2.1).
Рис. 2.2. Динаміка основних показників ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації
Таблиця 2.1
Підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації
№ п/п
Показник
1990
1995
2000
2001
2002
2003
2004
2004р. до 1990р., %
1.
Кількість організацій, що мають аспірантуру
291
374
418
434
445
479
490
168
2.
Кількість аспірантів
13374
17464
23295
24256
25288
27106
28412
212
3.
Прийнято
4162
6261
7744
8027
8463
9022
9225
222
4.
Підготовлено
3377
3372
5132
5223
5550
5733
6100
181
5.
Кількість організацій, що мають докторантуру
93 (1991)
158
209
215
225
235
246
265
6.
Кількість докторантів
503
(1991)
1105
1131
1106
1166
1220
1271
253
7.
Прийнято
203
(1991)
436
376
393
428
437
469
231
8.
Підготовлено
123
(1991)
224
401
371
333
352
366
298
Кількісні показники підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації свідчать про
стабільний розвиток цих процесів, що може бути хорошою основою кадрового
забезпечення вищої освіти. Так за період з 1990 (1991) по 2004 рік збільшилась
не тільки кількість організацій, що готують кандидатів та докторів наук
(відповідно у 1,7 та 2,5 рази), але і кількість аспірантів і докторантів
(відповідно у 2 та 2,5 рази), а також підготовлених кандидатів та докторів наук
(відповідно у 1,8 та 2,9 рази).
Спробуємо зробити деякі висновки із порівняння динаміки основних показників
розвитку народного господарства України за 10-річний кризовий період, таких як
ВВП, продукція промисловості та сільського господарства з показниками розвитку
вищої освіти за той самий період. Складається враження, що ці дані належать
різним країнам: група показників (ВВП, обсяги продукції) із падінням їх у 2–2,5
раза – країні, що перебуває у глибокій кризі, а група показників вищої освіти з
підвищенням їх у 2 і більше разів – високорозвиненій країні. Цей феномен
потребує спеціальних соціально-психологічних досліджень і пояснення, що
виходить за межі цієї теми, але фактична інформація може бути використана для
прогнозування освітніх процесів. Наведена статистична інформація про динаміку
показників вищої освіти разом із низкою інших демографічних показників є
основою виявлення закономірностей розвитку вищої освіти в Україні і
використання їх для прогнозування негативних (кризових) тенденцій у вищій
освіті країни. Результати цих досліджень викладені у п. 2.2.
2.2. Прогнозування основних тенденцій розвитку вищої освіти
Перехід до постіндустріального етапу розвитку характеризується лавиноподібним
зростанням інформаційних ресурсів. Рівень їх розвитку та характер використання
значною мірою впливають на добробут та безпеку суспільства в цілому, а також
його