РОЗДІЛ 2
ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ЕКОЛОГІЧНОСТІ СВІДОМОСТІ ТА ДІЯЛЬНОСТІ
В цьому розділі ми маємо на меті провести аналіз екологічності, як феномена, що
набув ключового значення в ситуаціях описання систем взаємин людини і різного
рівня організації ценозів, а у нашому дослідженні саме поняття екологічності
свідомості власне і постало об`єктом дослідницької роботи.
Розгляд дається у логіці еволюційної послідовності - від загальнонаукового
аналізу , через біологічні аспекти проявів і функціонування екологічності, до
аналізу екологічності на різних рівнях функціонування психічного і аж до
верхнього щабля розвитку психічного - екологічності свідомості особистості. На
цьому рівні функціонування сфери психічного носій свідомості –людина постає не
просто індивідом, а ще й суб`єктом діяльності. Тому в цьому розділі також
податься аналіз екологічності, як складової діяльності людини. Задля цього нами
використовується функціональний аналіз діяльності у вивченні екологічності.
2.1. Розгляд феномена екологічності з позиції психології.
Необхідність розгляду системи загальнолюдських цінностей з позиції
екологічності продиктована, у першу чергу, економічними перетвореннями в
державі протягом останього часу. Деструкція монополії державного сектора в
економічній сфері призвела до руйнування монополії держави в області
екологічного контроля.
Численні новостворені суб`єкти господарської діяльності, контрольовані з боку
системи природоохоронних заходів лише декларативно, цілком ігнорували будь-які
екологічні принципи і норми, досягаючи високого рівня рентабельності за рахунок
"природного компонента" [31; 141].
Виникаючі в цій галузі проблеми, у першу чергу, відносяться до сфери
природокористування й охорони природи. Однак паралельно виникає ряд принципово
важливих проблем, що виходять за рамки компетенції вище вказаних областей
знання (наприклад, формування екологічної свідомості чи вивчення проблем
мотивації антиекологічного поведінки і т.д.) [110; 142].
Пильна увага приділяється екологічній складовій в розвитку особистості.
Створюються екологічні дитячі сади, школи, ліцеї, численні екологічні рухи, де
декларується необхідність екологічного навчання, виховання і розвитку. Проте
залишається відкритим питання: що ми хочемо сформувати в людини, коли говоримо
про екологічний розвиток, що в остаточному підсумку є метою докладання вектора
наших зусиль?
Ні для кого не секрет, що прийняття екологічних рішень, найчастіше, не залежить
від рівня освіти і від спеціальності (більшість дійсно важких екологічних
злочинів ініціюють керівники підприємств і інженери, тобто люди з вищою
освітою, а порушення в сфері природокористування допускають такі ж
високоосвічені фахівці - біологи) [155;156; 166].
Ці проблеми покликана вирішувати психологія. З появою в науковій і
науково-популярній літературі таких понять як екологічна поведінка, екологічне
мислення, екологічна свідомість, з одного боку, і відсутність скільки-небудь
повного психологічного змісту даних понять, з іншої, підштовхує нас до
проведення аналізу самого феномену екологічності з позицій психології.
На жаль, даний аналіз не міг бути зроблений строго в рамках психології з
використанням виключно психологічних термінів. Ми вважаємо, що
міждисциплінарність даної проблеми в деякій мері виправдує нас у ситуації
необхідності залучення ряду біологічних понять (чи, говорячи словами Ж. Піаже,
"усяке психологічне пояснення рано чи пізно завершується тим, що спирається на
біологію чи логіку (чи на соціологію, хоча остання сама, зрештою, опиняється
перед тією же альтернативою") [130, с.55].
Перш ніж говорити про феномен екологічності необхідно дати робоче поняття
екологічності в межах психології. Під екологічністю ми будемо розуміти комплекс
властивостей (характеристик) психічного рівня організації організму, що
дозволяє здійснювати оптимальний спосіб існування системи організм -
середовище; оптимальність же варто розуміти як умовну рівновагу взаємних
впливів, що забезпечує стійкий в часі якісний стан системи. Тобто ми говоримо
про екологічність, як стан рівноваги.
Аналізуючи феномен екологічності з позиції психології, ми працюємо на так
званому, психічному рівні взаємодії системи: людина - середовище її оточення.
Варто відразу обмовитися: для нас постають цікавими як нормальні,
взаємоврівноважені та здатні до самовідновлення стани цієї системи, так і
"зрушені" стани, (відповідно до нашого робочого визначення, перші характерні
для так званої взаємодіючої із середовищем "екологічної психіки", а другі - для
"неекологічної психіки").
"Організм і середовище навколо нього являють собою єдність, тому у визначенні
організму повинне входити і середовище, що впливає на нього" [166 с.430]. Для
найбільш загальної характеристики взаємин будь-якого організму із середовищем
уживають поняття гомеостазу чи гомеостазиса. Під гомеостазом (homeostasis;
грецьк.- подібний + stasis; грецьк.- стояння, нерухомість) розуміють:
а) сукупність скоординованих різнорівневых реакций, що забезпечують підтримку
чи відновлення сталості внутрішнього середовища організму (В. Кеннон, 1929р.)
[166];
б) стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, підтримуваний
регулярним поновленням її основних структур, речовинно - енергетичного складу і
постійної функціональної саморегуляції її компонентів [141, с. 101).
Гомеостаз - поняття достатньо широке, об'ємне, що включає механізми регуляції
різних рівнів організації не тільки живих систем, але і всіх інших природних
систем: від космічних до молекули й атома. Найчастіше цей термін застосовується
для характеристики організменого рівня орг
- Київ+380960830922