РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ НА
ПІДПРИЄМСТВАХ ЗВ”ЯЗКУ УКРАЇНИ
2.1. Економічна природа, сутність та зміст витрат, їх вплив на формування
цінової політики.
Із проведеного дослідження, поданого в першому розділі, визначено, що існуюча
система формування та регулювання тарифів в телекомунікаційній галузі базується
на даних про витрати, що були здійснені при наданні послуг зв’язку. Тому облік
витрат, їх чітке та правильне визначення, формування і віднесення до різних
складових послуг зв’язку має велике значення як для державного регулювання
тарифів, так і для самих операторів зв’язку. Для цього підприємства галузі
повинні здійснити оцінку власних витрат по наданню послуг, а такий підхід
потребує достатньої інформаційної бази. Економічна модель встановлення ціни
(тарифу) на послуги зв’язку використовує облікові дані по розміру витрат як
найважливішу складову.
Формування та облік витрат є одним з найбільш важливіших елементів організації
та розвитку виробничої діяльності підприємства, що належить до системи
управління господарською діяльністю підприємства. Саме від ретельного ведення
обліку витрат і успішного застосування нових механізмів по їх удосконаленню
залежать основні показники діяльності виробництва, такі як рентабельність
виробництва, як в цілому, так і окремих видів продукції (послуг), виявлення
резервів по зниженню собівартості продукції (послуг) і як наслідок, формування
цін (тарифів) на продукцію та їх обґрунтування, розрахунок економічної
ефективності від впровадження організаційних, управлінських та технічних
заходів по вдосконаленню виробничого процесу.
Облік витрат та калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг займає
домінуюче місце у загальній системі бухгалтерського обліку. В ринкових умовах
функціонування підприємств, де планування і формування вільних (ринкових) цін є
прерогативою підприємства, збільшується значимість методично обґрунтованого
обліку витрат і калькулювання собівартості виробленої продукції, наданих
послуг.
Для вирішення теоретичних і організаційно-методичних питань обліку витрат на
виробництво та формування собівартості продукції необхідно розглянути сутність
та зміст цих понять.
Терміни «витрати», «затрати», «собівартість» в межах звичайного мовлення не
мають різниці. Але наукове дослідження потребує визначити чітку різницю між
ними, оскільки в умовах ринкової економіки правильне інтерпретування цих понять
направлено на достовірне визначення окремих показників.
Загальні проблеми обліку витрат привертали увагу науковців різних країн, але
завжди виникало багато суперечок через винятковість та суто індивідуальні
особливості кожного підприємства, що робить обчислену величину витрат і
собівартості нетиповою й непридатною для здійснення аналізу.
Найвагоміші напрямки досліджень у цій царині за останні сорок років дають змогу
стверджувати, що створення теорії обліку витрат належать декільком авторам
приблизно в один і той же час. Зупинимось на них детальніше. Вивчення та аналіз
зарубіжної економічної літератури щодо термінології та визначення таких понять,
як «витрати», «затрати» дало змогу зробити висновки, що існують два підходи до
визнання та оцінки втрат: вартісний, та пагаторний [40, 54,118]. Основою
термінологічного розходження цих понять є неоднакові цілі та різні теоретичні
передумови для аргументації. Виходячи з цього, нема нічого дивного в тому, що
існує багато трактувань цих понять.
Так, Шмаленбах (засновник вчення про вартісний підхід щодо поняття затрат) дає
наступне визначення: «Затрати – це, маюче вартісну оцінку, використане майно,
що відноситься до кінцевого продукту». [40, с.6 ]
Це визначення можна вважати досить повним, але лід зробити декілька уточнень:
Мова неодмінно повинна йти про спожите майно. При цьому, під майном слід
розуміти всі використані складові, які мають вартісну оцінку. Це не тільки
речове майно, послуги та права, а й номінальне майно, таке як суми займу або
фінансові інвестиції. Крім того, використання розуміється не тільки як фізичне
споживання сировини, матеріалів та ін., а й як продуктивність праці, комунальні
послуги, використання у просторі та часі засобів виробництва та прав. До
використання майна слід віднести й сплату офіційних зборів – податків. Тобто
мова йде про споживання майна в загальному розумінні, якщо майно в процесі
виробництва кінцевого продукту повністю або частково втрачає свої властивості.
Споживання майна повинно відноситись до виробничого процесу. Не кожне
використання майна є предметом обліку витрат, а тільки те, яке необхідно для
цілей виготовлення та оцінки виробничих результатів та підтримки продуктивності
підприємства. Витратами вважається тільки таке споживання, що неодмінно виникає
при здійсненні основних цілей виробництва. Якщо така близькість до цілі
відсутня, тобто витрати виникають не при здійсненні виробничих цілей, то мова
про витратний характер цих витрат не йде. В цьому випадку їх називають
невиробничими витратами.
Необхідна вартісна оцінка споживання. Це уточнення стоїть на іншому рівні від
перших двох. Якщо перші два конкретизують, що повинно бути враховано відповідно
до виробничого процесу (споживання продукту), то третє ж показує як охопити і
відобразити економічний зміст майнового використання за допомогою грошового
вимірника споживання майна. Що ж відноситься до виробничого процесу, то воно
повинно мати грошовий вираз, так як необхідні обсяги використання неможливо
оцінювати і додавати один до одного.
Також треба зазначити, що основною ознакою є споживання майна, а не витрати
грошей. Виходячи з того, що мова йде про споживання майна, як
- Київ+380960830922