РОЗДІЛ 2
ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАЛУЧЕННЯ НАРОДНИХ ЗАСІДАТЕЛІВ
ДО ЗДІЙСНЕННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ
2.1. Правовий статус народних засідателів
Народними засідателями є громадяни України, які у випадках, визначених
процесуальним законом, вирішують у складі суду справи разом з професійними
суддями, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу
в здійсненні правосуддя (ч.1 ст. 65 Закону “Про судоустрій України” - далі
Закон, якщо не зазначено інше).
У теорії та законодавчій практиці дотепер не вироблено єдиного підходу щодо
елементного складу правового статусу особи. Загальноприйнятим є визнання ядром
правового статусу прав та обов’язків, інші складові, такі, як громадянство
[200, с. 23; 207, с. 87], правосуб’єктність [337, с. 412; 237, с. 187],
гарантії [107, с. 14], юридична відповідальність [212, с. 115; 316, с. 11],
свободи [264, с. 8; 206, с. 100], законні інтереси [104, с. 10; 228, с. 128],
загальна правоздатність [234, с. 14] тощо виділяються окремими вченими, при
цьому спостерігається тенденція розширення переліку статусних компонентів, як
правило, виходячи з особливостей сфери функціонування суб’єкта правовідносин.
У цьому напряму виправданим видається виокремлення сучасними дослідниками (Л.М.
Москвич, С.Г. Штогун) як елементу статусу носія судової влади (професійного
судді) правосуб’єктності [253, с. 12; 398, с. 74].
Такий підхід є застосовним й до такого різновиду носіїв судової влади в
Україні, як народні засідателі. Складний, дуалістичний характер правового
статусу непрофесійних суддів, які, з одного боку, є представниками народу, а з
іншого, - членами колективного судового органу державної влади, є похідним від
функцій і компетенції суду. Бінарність положення народного засідателя в
судочинстві передбачає
акумулювання ним у своїй діяльності здійснення покладених державою повноважень
через призму власних емоційно-вольових та інших особистісних якостей, що під
час здійснення судочинства перебувають у тісному, нерозривному зв’язку із
наданими йому правовими можливостями.
Отже, творча, інтерпретаційна складова праці народного засідателя, який не має
спеціальної (психологічної тощо) підготовленості до судової діяльності, вимагає
відповідності притаманних йому людських якостей певним нормативним вимогам, що
уможливлюють успішне виконання ним обов’язків із здійснення правосуддя.
Із цих позицій при аналізі елементів правового статусу народного засідателя
правосуб’єктність має досліджуватися як його окремий компонент, виходячи з
визначених Л.М. Москвич змістовних характеристик [254, с. 84]. При цьому вимоги
до народних засідателів як одна з об’ємних і найважливіших в плані добору
народних засідателів складових правосуб’єктності буде розглянуто в межах
окремого підрозділу.
Поряд з правосуб’єктністю, на наше переконання, поняття “правовий статус
народного засідателя” має охоплювати: а) права; б) обов’язки; в) гарантії
діяльності народного засідателя.
Права як елемент правового статусу народного засідателя мають юридичне
закріплення та реалізуються в процесуальних правовідносинах протягом обмеженого
в часі періоду здійснення правосуддя. У законодавстві не згадуються
повноваження як складова статусу представника народу. На нормативному рівні
правові можливості народного засідателя під час відправлення судочинства
позначаються найменуванням “права” (ч. 2 ст. 65, ч. 1 ст. 72 Закону України
“Про судоустрій України”, ч. 3 ст. 17 КПК України та ч. 2 ст. 18 нового ЦПК
України) та “обов’язки” (ч. 2 ст. 71 Закону України “Про судоустрій України”).
Ураховуючи існуючі в теорії розходження щодо співвідношення прав, обов’язків і
повноважень посадової особи [104, с. 400-403; 141, с. 43-49; 403, с. 590] та
складність розмежування вказаних компонентів насамперед перших двох, які в
динаміці державної діяльності складають певний правообов’язок [277, с. 57] (і в
цьому сенсі можна застосовувати термін “повноваження” – С.І.), дисертант
підтримує вищеокреслену позицію законодавця, адже особливості статусу народного
засідателя дозволяють у відповідній правовій ситуації залежно від потреб
оптимальної регуляції представити правові можливості представника народу як
право чи обов’зок. Це відповідає апробованому десятиріччями досвіду юридичного
врегулювання правового становища народного засідателя в судочинстві [36, ст.
223; 281, с. 28-70] та робить надані непрофесійним суддям правові можливості
більш конкретними й зрозумілими при застосуванні.
Наразі відповідно до ст.17 чинного КПК України кримінальні справи про злочини,
за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного
позбавлення волі, у суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох
суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються
всіма правами судді ( положення про рівність прав суддів і народних засідателів
продубльовано у ч. 2 ст. 65, ч.1 ст. 72 Закону України “Про судоустрій
України”, ч. 2 ст. 18 ЦПК України).
Маючи бланкетний характер, наведені правові норми відсилають до процесуального
законодавства, яке передбачає, зокрема, право ставити запитання підсудному,
свідкам та іншим особам у справі, призначати експертизу, запитувати інформацію
від державних і громадських органів, вносити подання в державні органи,
громадські організації та службовим особам про усунення порушень закону або
причин і умов, які сприяли вчиненню правопорушень, право на окрему думку тощо.
У п.5 ст.32 КПК України під суддею безпосередньо розуміється й народний
засідатель, він підлягає відводу на тих же підставах, що й суддя (ст.ст. 54 –
57 КПК України).
Законодавче положення про те, що народний засідатель користується всіма пр
- Київ+380960830922