Ви є тут

Типологія й поетика мережевої літератури і сучасне західне літературознавство

Автор: 
Завадський Юрій Романович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U004019
129 грн
Додати в кошик

Вміст

розділ 2
типологічнА модель мережевої літератури В ПРАЦЯХ західних ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІВ
2.1. Основні одиниці мережевого тексту:
гіперпосилання та текстон
У процесі читання гіпертекстової літератури реципієнт зустрічається з двома
основними одиницями мережевого тексту, які диференціюють його як відмінну форму
в контексті масиву мовленнєвої діяльності людини. Йдеться про окремі уривки,
які за своєю структурою є лінійними і окремими відносно завершеними наративними
одиницями, які достатні для передачі читачеві певної естетичної інформації і
які ми будемо називати слідом за Е.Дж.Аарсетом текстонами і посиланнями. Їх
специфіка як одиниць тексту полягає не тільки в їхньому функціонуванні у
зв’язках з іншими документами, але і в зміні сутності їх як мовних одиниць, що
складають мовне полотно літературного тексту.
Особливістю текстів мережевої літератури є їхня фраґментованість, розшарування
та непослідовність. Фраґмент передбачає існування певної цілісності, будучи
водночас окремим і таким, що йде всупереч загальній ієрархії загального тексту
(над-тексту). У мережевій літературі варто виділити як функціональну одиницю
текстон, який має ситуаційний характер, часто його склад є несталим, мінливим,
який також суттєво залежить від волі читача, рівня його підготовки і від
можливостей системи, в середовищі якої текстон актуалізується та сприймається.
Посилання (гіперпосилання), яке виступає головним елементом в організації
непослідовного (несеквенційного) текстового утворення (сукупності окремих
текстів, яку умовно можна назвати над-текстом), є відносно сталим і саме його
наявність значною мірою визначає мережевий характер того чи іншого
літературного тексту. Очевидно, що у встановленні посилань від одного текстона
до іншого бере участь автор тексту (первинний автор), а в процесі декодування
тексту та активізації певних посилань – читач (вторинний автор), який
перетворює текст відносно власної інтенції згідно наперед закладених у ньому
можливостей. Автор (первинний автор) виступає в такому разі творцем не власне
над-тексту, який складається з текстів-фраґментів (текстонів), а радше творцем
потенції над-тексту, творцем системи, яка продукує текст в процесі діалогу з
читачем. Початкові риси діалогового режиму (інтерактивності), який є однією з
ознак мережевої літератури, закладає саме посилання, що і робить його одним з
найголовніших організуючих елементів тексту мережевої літератури.
Посилання є способом поєднання двох уривків одного і того ж тексту або
переходом на інший відносно окремий текст. Посилання дозволяє створити маршрут
читання тексту, розбитого в комп'ютерному середовищі на окремі документи
(файли). Посилання є головним механізмом, який суттєво відрізняє друкований
текст від того, що сконструйований за допомогою технології гіпертексту, і
дозволяє створити умови для непослідовного прочитання певного тексту, розбитого
автором на певну кількість уривків, які ми називаємо документами.
Тут мусимо зупинитися над технологічними особливостями побудови гіпертекстової
мережі. Саме ті технології, про які ми поведемо мову, уможливили появу
мережевої літератури та гіпертекстового літературного тексту як її окремого
типу. В комп'ютерному середовищі посилання програмується за посередництвом мови
гіпертекстової розмітки HTML (Hypertext Markup Language). Суть цієї мови
програмування полягає в тому, що вона дає можливість за допомогою стандартних
команд організувати у вікні програми-браузера, що призначена для перегляду
такого виду даних, на екрані комп'ютера текст, а також графічні, звукові та
анімаційні об'єкти. Ця мова дозволяє створити такий документ, відкривши який
для перегляду, користувач має можливість, не закриваючи першого вікна, у тому ж
вікні перейти на інший документ, посилання на який було в першому документі.
Ця, здавалося б, проста функція дозволила зробити величезний крок уперед у
розвитку комп'ютерних мереж, котрі стали відтепер захищені та замкнені в умовно
нескінченній мережі таких поєднаних між собою документів. Посилання твориться
за посередництвом простої команди, яка вписується в сам документ, проте
відображається лише як властивість того чи іншого об'єкта, означеного цією
командою в середовищі документа (команда “[посилання]”).
Природа посилання відмінна від відсилки до джерела чи коментаря в друкованому
тексті. Посилання в гіпертексті має необов’язковий характер, тоді як без знання
одиниць, до яких відсилає друкований текст, його розуміння буде неможливим або
ж неповним. У цьому зв’язку говорять про заміну наративного потоку, властивого
т.зв. друкованій літературі, який є лінійним і нелінійність якого приховується
лише в плані змісту, дискурсом “ерґодичним” (за Еспеном Аарсетом), суть якого
полягає в матеріалізованій нелінійності розповідного тексту засобом докладання
зусиль з боку читача, а відповідно і побудові в свідомості читача відносно
цілісного твору на підставі прочитаної певної обмеженої порції тексту, котра не
дорівнює загальному об’єму певного літературного тексту, проте дозволяє
створити настільки завершене естетичне враження в читача, аби можна було
говорити, що процес естетичної комунікації між літературним текстом і
свідомістю читача відбувся. Ті прояви нелінійності, які представлені в
друкованих текстах, суттєво відрізняються від гіпертекстових зразків саме тим,
що “удавана” нелінійність друкованого тексту не є особливістю матеріальної
структури тексту, а навмисним намаганням створити враження нелінійності,
непослідовності, що можна віднести до особливостей стилю окремого письменника
або його конкретній потребі в побудові свого наративу саме в такий спосіб.
Важливо підкреслити