РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ІСНУЮЧОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ НАКЛАДНИМИ ЗАТРАТАМИ НА ПРОМИСЛОВИХ
ПІДПРИЄМСТВАХ
2.1. Аналіз динаміки, структури накладних затрат та існуючих підходів
управління ними на промислових підприємствах
Актуальність проблеми управління накладними затратами на сучасному етапі
розвитку вітчизняної економіки обумовлена значною їх часткою у структурі затрат
і негативним впливом на фінансові результати діяльності промислових
підприємств. Значну увагу цьому питанню приділяють не тільки такі відомі
вітчизняні фахівці як М. Чумаченко, О. Орлов, Є. Рясних, С. Голов, В. Савчук, а
й велика кількість іноземних фахівців: А. Апчёрч, К. Друрі, Р. Каплан, В.
Вахрушина, А. Соколов, Ч. Хорнгрен, Дж. Фостер та інші. Накладні затрати
привертають увагу науковців, у першу чергу, з позиції пошуку резервів зниження
собівартості продукції, а також як джерела зменшення обсягу затрат, які
відносяться на фінансові результати.
У багатьох публікаціях зазначалося, що система управління затратами промислових
підприємств зазнала кардинальних змін з введенням у дію у 2000 році Положень
(стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО) та нового Плану рахунків [7, 36,
52, 75, 76, 83, 110-113, 128-130, 139, 142, 153, 158, 159]. Нагадаємо, що
згідно П(С)БО 16 "Витрати" у собівартість включаються тільки загальновиробничі
затрати, а всі інші накладні затрати відносяться на фінансові результати. Тобто
здійснюється розрахунок так званої "усіченої" собівартості, відповідно до
однієї з модифікацій директ-костингу. Хоча на практиці спостерігається
ситуація, коли бухгалтери розподіляють тільки загальновиробничі затрати і
розраховують виробничу собівартість у відповідності до П(С)БО 16 "Витрати", а
плановий відділ підприємств розраховує повну собівартість з розподілом усіх
накладних затрат. Така ситуація обумовлена різними вимогами до інформації зі
сторони фахівців економічних служб підприємства. Так А. Соколов зазначає:
"оскільки мета фінансової й управлінської бухгалтерії істотно відрізняється, на
практиці часто використовують одночасно дві системи обліку затрат: одну для
фінансового обліку, іншу – для управлінського" [132, с. 65]. Дійсно,
вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку не передбачено проводити
розрахунок повної собівартості продукції, але на підприємствах, де намагаються
впроваджувати елементи управлінського обліку, даний показник обраховують й
використовують для прийняття управлінських рішень (особливо при встановленні
цін на продукцію). Тому недоцільно категорично відмовлятися від розрахунку
повної собівартості виробів, адже, як зазначає професор Гарвардського
університету Р. Ентоні: "Три типи собівартості потрібні для багатьох компаній:
собівартість за центрами відповідальності, що використовується для планування
та контролю діяльності відповідальних виконавців; повна виробнича собівартість,
яка використовується для встановлення цін та інших оперативних рішень за
нормальних обставин, і пряма виробнича собівартість, що використовується для
встановлення цін та інших оперативних рішень за специфічних обставин, як,
наприклад, при бажанні використовувати вільні потужності" [167, с. 42].
Однак необхідно відмітити також і актуальність нових для вітчизняних
підприємств методів калькуляції собівартості продукції, наприклад
директ-костинг; з цього приводу відомий економіст М. Чумаченко висловлює таку
думку: "Система директ-костинг передбачає облік виробничих затрат за виробами
тільки по прямих затратах і вирахування непрямих затрат з маржинального
прибутку (різниці між виручкою від реалізації за оптовими цінами і прямими
затратами). Звідси випливає необхідність перегляду переліку методів обліку
виробничих затрат і калькулювання фактичної собівартості продукції (ст. 189
Типового положення). Крім обов’язкового включення системи директ-костинг слід
розглянути доцільність використання операційного методу і методів калькулювання
собівартості у безперервних і комплексних виробництвах" [151, с. 27].
Актуальною, на нашу думку, є позиція О. Орлова: "існує необхідність тісної
інтеграції обліку, аналізу та планування затрат виробництва як наукової основи
прийняття управлінських рішень. При цьому слід виходити з того, що
бухгалтерський та управлінський облік повинні виконувати функції інформаційного
забезпечення, а механізм управління затратами є функцією планування та аналізу"
[103, с. 8].
Повна калькуляція собівартості продукції і калькуляція з використанням методу
директ-костинг принципово відрізняються методом включення накладних затрат, а
чисто "бухгалтерський підхід" до визначення накладних затрат характеризується
дещо ретроспективним відношенням, що, в свою чергу, не дозволяє оперативно
приймати рішення і обраховувати можливі варіанти розвитку подій. Отже, виникає
проблема детального планування, розподілу, контролю та аналізу накладних
затрат, які на промислових підприємствах складають значну частку у загальній
сукупності затрат.
Підвищена увага саме до накладних затрат також зумовлена тим, що на багатьох
промислових підприємствах резерв скорочення прямих матеріальних затрат та
затрат на заробітну плату основних робітників досить незначний. Така ситуація
пояснюється, у першу чергу, використанням застарілих технологій і низькими
темпами оновлення основних фондів. Що ж стосується заробітної плати, то її
розмір безпосередньо впливає на якість виконуваної роботи й у деякій мірі
контролюється державою. Необхідно відмітити, що для залучення молодих фахівців
і збереження досвідчених робітників, заробітна плата, навпаки, повинна зростати
і бути одним з головних стимулів якісної праці.
- Київ+380960830922