Розділ 2
КЛАСИФІКАЦІЯ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ПОРТРЕТІВ
Намагаючись створити єдину класифікацію портретів, дослідники неодноразово
стикалися із серйозними труднощами, що й позначилося на розрізненості наукових
підходів та неукомплектованості тих класифікаційних систем, які вже розроблені.
Перешкодами до створення цілісної класифікаційної гілки жанру є: відсутність
єдиного критерію, що дозволив би створити єдиний типологічний ряд; гранична
природа портрета, жанру, що стоїть на перетині різних напрямків словесності
(критики, публіцистики, художньої літератури), на перетині різних
публіцистичних функцій (формування громадської думки — політичний портрет;
формування естетичного смаку — літературно-критичний портрет; просвіта в різних
інтелектуальних сферах — історичний, мистецький, професійний портрет і т.п.) та
на перетині різних методів (аналітичний, нарисовий, біографічний).
Російський дослідник М. Кім, вважаючи портрет нарисовим різновидом, виділяє:
біографічний портретний нарис: „тут провідне місце посідає біографія.
Звертаючись до неї, журналіст може отримати різноманітні дані про найбільш
значущі для людини етапи життя, про її життєвий досвід, про зміну соціальних
статусів, про життєві пріоритети та цілі...” та ювілейний портретний нарис:
„приводом до написання подібного твору є святкування ювілею діяча культури,
мистецтва, літератури, науки. У даному випадку важливо показати той позитивний
внесок, який зробила людина в житті суспільства...” [131, 156]
Названі портретні різновиди присутні в пресі (хоча ми б не стали беззастережно
їх відносити до нарисової групи), але ці типи портретів не становлять єдиного
однорідного ряду, оскільки не було обрано критерій однорідності. Ювілейний
портрет визначено за приводом появи в пресі. Чимало портретів з являються у
пресі за календарною датою, яка актуалізує портрет, створює публіцистичний
прецедент. Однак чимало портретів не потребують ювілейної актуалізації,
принаймні вся група політичних портретів та значна частина мистецьких портретів
актуалізуються інформаційними приводами (політичною ситуацією, подіями в
мистецькому житті, тощо). Крім того, ювілейний портрет за приводом актуалізації
може бути водночас біографічним за методом творення чи способом побудови
оповіді. Біографізм не є визначальним в загальному поділі на типи. На думку,
Г.Колосова, „створюючи портрет того чи іншого героя, майстри слова основну
увагу зосереджували на розкритті рис, пов’язаних з характером і діяльністю
людини... Невипадково багато нарисів (портретних – авт.) зовсім позбавлені
біографічних відомостей, а в тих, де вони є, даються в дуже стиснутому вигляді,
декількома словами. Хоча це не означає, що не можна написати нарис із широким
використанням біогра- фії героя” [143, 37].
Відтак, поділ портретів, запропонований М.Кімом є неоднорідним і невичерпним.
Такі критерії, як привід звернення і один із методів (біографічний) не можуть
бути визначальними для створення всієї типології портрета.
Класифікація, запропонована В.Шклярем, є більш сучасною і повною, включаючи
політичний портрет і портрет політика, автопортрет, соціальний і соціологічний
портрети, вона однак також не є абсолютно вичерпною. Поза нею лишається важлива
гілка літературних портретів, мистецькі та історичні портрети. Автопортрет,
притаманний мемуарній публіцистиці, сьогодні зник зі шпальт видань, оскільки
останні роки майже припинений друк мемуарних текстів, скорочено обсяг
публіцистики в принципі. Також мало представлені в пресі соціальний і
соціологічний портрети, натомість роль, значення і обсяг використання
політичного портрета дійсно зросли, поставивши цей портретний тип на центральні
позиції пресових жанрів. Концептуально ця класифікація також є неоднорідною,
оскільки поділ на політичний портрет та портрет політика є поділом за способом
зображення персонажу. Поділ на соціальний та соціологічний портрет є поділом за
соціально-професійним тлом, на якому твориться образ героя; автопортрет
належить до поділу за самохарактеризуванням героя. Отже, представлені в
класифікації види портретів функціонують в сучасних ЗМІ, але не становлять
однорідного ряду.
Розробляючи типологію творчого портрета (персонажами творчих портретів є
представники творчих професій), Д.Антонян [8, 87-94] за функціональними
ознаками виділяє: аналітичний портрет (естетична, просвітницька функції);
ювілейний портрет (оціночна, соціально-педагогічна функції); меморіальний
портрет (оціночна функція); портрет-зарисовка (інформаційно-оціночна функція);
колективний портрет (в залежності від ситуації виконує функції всіх інших
видів). Окремо Д.Антонян розглядав функціонування творчих портретів на
сторінках масових журналів, виділяючи за критерієм спрямування видання такі
різновиди творчих портретів, як: 1) біографічний портрет (містить аналіз
ідейно-морального сенсу життя героя); виконує пропагандистську і
соціально-педагогічну функції); 2) просвітницький портрет (виконує
популяризаторську та культурно-виховну функції); 3) портрет-зарисовка
(інформаційно-ознайомча функція, персонажі — нові імена в мистецтві та
культурі).
Класифікація Д.Антоняна єдина, що пропонує типологію творчого портрета, вона
видається достатньо методологічно обґрунтованою, заснованою на емпіричному
матеріалі (тогочасному) та репрезентативною в тих межах, якими науковець
обмежив науковий пошук. Однак вона не може бути репрезентативною для жанру
портрета беззастережно, навіть методологія її (в основі з функціональним
критерієм) видається не першочерговою у побудові однорідного типологічного
ряду.
Доцільним є щонай
- Київ+380960830922