РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ ЗМІСТУ ТЕРМІНА СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ ЯК ХАРАКТЕРИСТИКА ЇЇ ЕКСПАНСІЇ У СУЧАСНИХ
МІЖІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИНАХ
2.1. Вплив процесів секуляризації на основні соціальні інститути
Здійснені в першому розділі дослідження підтверджують, що в умовах
нерозчленованого первісного суспільства функціонування релігійних вірувань
носило синкретичний характер, оскільки через об’єктивні причини ще не була
вибудована вертикальна система відносин “Бог – людина”. Через це релігія не
була виокремлена в окрему організаційну структуру з притаманними їй сакральними
функціями. Тому вона виступала якісним станом первісної спільноти, а всі сфери
діяльності роду чи племені були для неї “соціальним полем” реалізації власної
функціональності.
Діяльність соціальних інститутів, як відносно стійких форм організації
соціального життя, що забезпечує стійкість зв’язків і відносин в рамках
суспільства, визначається: а) набором специфічних соціальних норм, що регулюють
відповідні типи поведінки; б) інтеграцією їх в соціально-політичну,
ідеологічну, ціннісну структури суспільства, що дозволяє узаконити
формально-правову основу діяльності; в) наявністю матеріальних засобів та умов,
що забезпечують успішне виконання нормативних пропозицій і здійснення
соціального контролю. В залежності від сфери дій та їх функцій соціальні
інститути поділяються на реляційні - що визначають рольову структуру
суспільства, регуляційні - що визначають допустимі рамки допустимих дій в ім’я
особистих цілей і санкцій, які карають за вихід за ці рамки, культурні -
пов’язані з ідеологією, релігією, мистецтвом, інтегративні - що пов’язані з
соціальними ролями [соц, 993].
Поняття ''соціальний інститут'" як вважає М.Лукашевич [Лукашевич, 158-163]
необхідно досліджувати з моменту його виникнення, а саме з часу становлення
соціології. Зокрема, Е. Дюркгейм пов'язував природу соціальних інститутів із
визначенням суспільства як цілісності. Суспільство, на його думку, є органічною
цілісністю, що складається з окремих груп та інститутів, кожний з яких відіграє
свою функціональну роль. З цього випливало, що соціологія є наукою про
інститути, їхнє виникнення, розвиток і функціонування в суспільстві. До
ключових понять соціології відносив соціальний інститут й Г.Спенсер, який
вважав, що соціальні інститути ("Інституції") є складниками каркаса соціуму і
виникають в результаті процесу диференціації суспільства. Розвиток регулятивної
системи суспільства він поєднував із розпитком соціальних інститутів.
Не обійшов увагою вивчення соціальних інститутів П. Сорокін. Він здійснює певну
класифікацію соціальних інститутів, визначає їхні функції в системі соціальної
взаємодії суспільств; розглядає соціальні інститути як механізми соціального
тестування, селекції і розподілу індивідів у суспільстві. Важливого значення
соціальним інститутам надає Я. Щепаньський. Спираючись на здобутки
західноєвропейської соціології, він синтезує загальні положення різних підходів
до визначення соціальних інститутів, обґрунтовує і подає відповідну
класифікацію їх та формулює низку положень, які е надзвичайно важливими для
розуміння природи соціальних інститутів та їхньої взаємодії в суспільній
системі.
Аналізуючи, в яких значеннях використовується поняття "соціальний інститут",
він виділяє чотири основні:
1. Інституції — це групи осіб, покликані вирішувати справи, важливі для всієї
спільноти, виконувати публічні функції. Наприклад, Рада народних депутатів є
інституцією як група людей, обраних мешканцями для управління містом, районом
тощо.
2. Інституція - це форма організації комплексу соціальних дій, які виконуються
деякими членами групи від Імені спільноти, тобто в цьому розумінні не депутати
Ради є інституцією, а організація Ради, що надає їй право діяльності і
забезпечує можливість репрезентувати жителів міста.
3. Інституція — комплекс установ і знарядь діяльності, що дають змогу деяким
членам групи виконувати публічні функції, спрямовані на задоволення потреб і
регулювання поведінки цілої групи. У цьому значенні для Ради як інституції
істотні такі засоби, як бюджет, персонал, технічні засоби тощо. Саме вони
роблять Раду інституцією. Інституція — певна соціальна роль деяких осіб,
особливо важлива для життєдіяльності групи. Наприклад, соціальна роль голови
Ради, членів її президії, депутатів, технічного персоналу тощо. Узагальнюючи
зміст цих чотирьох підходів до визначення інституцій, Щепаньський вважає, що
інституція — це комплекс установ. в яких обрані члени груп отримують право на
виконання публічних та інтерперсональних дій, спрямованих на задоволення
індивідуальних і групових потреб, для регулювання поведінки членів групи.
Характерними ознаками інституції є те, що вона має у своєму розпорядженні певні
способи діяльності, визначені інтерперсонально, незалежно від особистості й
інтересів людини, і реалізує їх завжди однаково, користуючись підтримкою
спільноти в цілому або принаймні її більшості. На цій підставі Я. Щепаньський
виділяє основні способи визначення інституту — матеріальний, формальний та
функціональний. Наголошуючи на спільних для всіх підходів елементів, що
утворюють основний компонент соціального інституту — його своєрідну базову
структуру.
Основний компонент соціального інституту включає системи установ, в яких певні
люди, обрані членами групи, отримують повноваження щодо виконання певних
суспільних і безособових функцій задля задоволення існуючих індивідуальних і
суспільних потреб і заради регулювання поведінки інших членів групи. На думку
Я. Щепаньського, до загальної характеристики соціальних інст
- Київ+380960830922