Ви є тут

Географічні особливості формування національної структури населення в етноконтактних зонах (на прикладі Чернівецької області)

Автор: 
Костащук Іван Іванович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U004274
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ II
РЕТРОСПЕКТИВНО-ХОРОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ
ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ДО СЕРЕДИНИ ХХ ст.
2.1. Передумови формування національної структури населення в етноконтактних
зонах
Формування національної структури населення в етноконтактних зонах – це
складний етногенетичний процес, що проходить внаслідок сукупного впливу таких
основних груп чинників, як природно-географічних, історико-георафічних,
суспільно-географічних та соціально-економічних, демогеографічних, політичних
тощо. Всі вони мають певні особливості в Чернівецькій області, що, на нашу
думку, визначаються найперше географічним положенням території.
Географічне положення, це немов би доля, що визначає розміщення певної
території, об’єкта тощо відносно інших. Найглибшу теоретичну розробку
географічного положення, під назвою „економіко-географічне положення” (ЕГП)
здійснив свого часу М.М. Баранський. Під даним терміном він розумів „відношення
будь-якого місця, району або міста до сутностей, які лежать поза ним, що мають
те чи інше економічне значення” [10, с. 110]. М. М. Баранський виділяв такі
види економіко-географічного положення, як: мікроположення – стосовно об’єкту
до найближчого оточення, низового адміністративного району або планіровочного
району; мезоположення – по відношенню до оточуючих економічних районів, та
макроположення – до всієї країни або великих її частин.
Особливим методичним підходом до кількісної оцінки економіко-географічного
положення являються модельні пошуки параметрів міри інтегрального показника
економіко-географічного положення, які пропонуються виражатися у вигляді
потенціалу, типологічного параметра, системного параметра тощо. Я.І. Жупанський
та В.Й. Лажнік вважають, що найрезультативнішою і універсальною з практичної
точки зору є кількісна міра у формі потенціалів положення [51]. Математична
інтерпретація міри інтегрального економіко-географічного положення у формі
потенціалів можлива на підставі застосування моделей просторової взаємодії
географічних об’єктів, спираючись на концептуальні положення теорії поля.
Економіко-географічне положення будь-якого географічного об’єкта, як відомо,
відображає його територіальний зв’язок з іншими об’єктами, що лежать поза ним,
а також відношення між ними, які залежать від величини потоків речовини,
енергії та інформації. Відповідно, міра економіко-географічного положення
виражається умовною величиною сили впливу об’єктів один на одного в процесі їх
функціонування. Сила впливу залежить від величини географічного об’єкта і з
віддаленням від нього зменшується, тому різні об’єкти мають неоднакові за
потужністю та радіусом охоплення індивідуальні поля впливу. Сукупне поле
впливу, створюване множиною об’єктів, отримується в результаті накладання
відповідних різнопотужних індивідуальних полів впливу кожного із об’єктів
(агломераційний ефект). Сукупне поле впливу є областю взаємодії і взаємовпливу
географічних об’єктів, де кожна точка території має конкретну скалярну і
векторну величину міри економіко-географічного положення, яка складається із
власного і наведеного потенціалів. Отже, величину кількісної міри інтегрального
потенціалу економіко-географічного об’єкта можна розрахувати як суму наведеного
і власного потенціалів положення за такою загальною формулою:
де Ui – інтегральний потенціал економіко-географічного положення об’єкту і; Wi,
Wj - економічні маси об’єктів і та j, виражені через синтетичні узагальнені
показники; Rij - віддаль між об’єктами i та j; k – коефіцієнт масштабування
віддалей та економічних мас [51]. Сума обох потенціалів виражає абсолютну
величину інтегрального потенціалу економіко-географічного положення об’єкта за
умови, що враховуються різні види відношень і об’єкти взаємодіють між собою за
принципом взаємовпливу.
Проте більш інтегрованою категорією є суспільно-географічне положення,
запропоноване та розкрите М.Д. Пістуном. Під суспільно-географічним положенням
певного об’єкта ойкумени він розглядає сукупність важливих для його
функціонування просторових відношень до інших суспільно-географічних об’єктів
(ознак) [115, с. 69].
Топчієв О.Г. під суспільно-географічним положенням розуміє відношення (сума або
інтеграл просторових відношень) даного географічного об’єкта до всіх інших –
природничих, соціально-демографічних, економічних, політичних, культурних,
конфесійних, які впливають чи можуть потенційно впливати на його розвиток [138,
с. 157]. Він пропонує розрізняти різні види суспільно-географічного положення,
зокрема: природно-географічне (ландшафтне, природно-ресурсне);
історико-географічне (різні часи заселення та освоєння території, різні типи
природокористування); етнодемографічне; соціально-географічне;
економіко-географічне (промислове, аграрне, лісогосподарське);
транспортно-географічне, цивілізаційно (культурно)-географічне,
конфесійно-географічне; політико-географічне; геоекологічне. [138, с. 157].
Чернівецька область займає досить вигідне суспільно-географічне положення. Вона
розміщена практично у самому „серці” Європи, в її центральній частині. Область
займає сусідське положення на півдні із двома незалежними європейськими
країнами – Румунією та Молдовою. Тому таке положення підвищує роль області у
розвитку економічних відносин України з країнами Південної Європи, а саме із
Румунією, Молдовою, Болгарією, Югославією, Македонією, Хорватією та іншими.
Чернівецька область характеризується своєрідним географічним положенням. Вона
розміщена у південно-західній частині України і поєднує на своїй території
ділянки із різними природними умовами та соціально-ек