РОЗДІЛ 2
ПОЛІТИЧНИЙ СВІТОГЛЯД ТА ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ В.ЛЕВИНСЬКОГО ДО СУТНОСТІ
СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ
2.1. Суспільно-політичні та ідейні передумови формування світогляду
В.Левинського
Володимир Левинський був серед діячів українського соціал-демократичного руху,
які не тільки безпосередньо брали активну участь в партійному житті, але й в
значній мірі визначали характер, тактику та напрями розвитку Української
соціал-демократичної партії Галичини на початку ХХ століття. Впродовж всього
свідомого життя В.Левинський залишався відданим прихильником ідеям соціального
визволення, соціальної рівності, справедливості, свободи і демократії в
суспільному житті і саме ці базові принципи соціал-демократичної ідеології були
основою його політичного світогляду, що знайшов своє відображення у
науково-теоретичній та публіцистичній творчості, практичній політичній
діяльності. В даному розділі ми прагнемо з’ясувати суспільно-політичні та
ідейні передумови формування політичного світогляду В.Левинського, розкрити
його погляди на теоретичні підвалини та сутнісні основи соціал-демократії.
Вважаємо за необхідне подати коротку біографічну довідку В.Левинського для
означення основних життєвих періодів в контексті його науково-літературної та
громадсько-політичної діяльності.
Володимир Петрович Левинський народився 8 серпня 1880 року в місті Дрогобичі на
Львівщині у сім’ї ремісника-кравця. Учився у Дрогобицькій реальній гімназії,
після закінчення якої у 1902 році був зарахований студентом філософського
факультету Львівського університету. З 1906 по 1910 рік він продовжив навчання
на правничому факультеті цього ж університету [1, арк.4]. Здобув глибокі знання
з філософії, філології, історії, політекономії, права, досконало володів
німецькою, польською та італійською мовами, спілкувався французькою і
російською.
В студентські роки вступив до Української соціал-демократичної партії, брав
участь в роботі Першого з’їзду партії у 1903 році, підтримував тісні стосунки з
багатьма діячами українського соціалістичного руху Галичини, Буковини і
Наддніпрянщини: Ю.Бачинським, О.Безпалком, В.Винниченком, С.Вітиком,
М.Ганкевичем, Л.Ганкевичем, Д.Донцовим, М.Меленевським (Баском), Т.Меленем,
В.Темницьким, А.Чернецьким, Л.Юркевичем (Рибалкою) та ін. За свою
громадсько-політичну діяльність потрапив під нагляд австрійської поліції,
наприкінці 1905 року був заарештований, але невдовзі звільнений [20, арк.
33-34].
В.Левинський був одним із лідерів та теоретиків “молодого крила” УСДП, що у
1906-1912 роках виступало за усамостійнення партійної організації від впливів
польської соціал-демократії. Став партійним ідеологом, одним із авторитетних
провідників, обіймав посаду секретаря УСДП по зв’язках з іншими
соціал-демократичними партіями. Тісно співпрацював з українськими соціалістами
з Наддніпрянщини, входив до складу Закордонного комітету УСДРП, представляючи
його на соціал-демократичних партійних форумах в Австрії. Редагував партійні
видання “Воля” (Львів) та “Земля і воля” (Чернівці-Львів), львівські газети
“Вперед” і “Робітник”, друкувався у спільному для УСДП та УСДРП партійному
журналі “Наш голос”, займався питаннями партійної агітації і пропаганди,
фахового пояснення основних цінностей та принципів соціал-демократії
(детальніше ідейно-політична позиція В.Левинського в цей період
партійно-політичної діяльності розкрита у третьому розділі даного
дослідження).
У 1913 році на запрошення лідерів УСДРП В.Винниченка та Л.Юркевича він переїхав
до Києва, де посів посаду редактора київського легального соціалістичного
журналу “Дзвін”. Перспектива роботи в Києві виникла в розпал підготовки
В.Левинського до здачі докторату на філософському факультеті Віденського
університету. Саме у столиці Австрії він одержав телеграму від Л.Юркевича та
В.Винниченка, в якій вони пропонували негайно очолити редагування легального
київського місячника УСДРП (в противному разі, за твердженням видавця журналу
Л.Юркевича, його вихід міг бути призупинений). Своє позитивне рішення
В.Левинський пояснював наступним чином: “Для мене як українського
соціялдемократа, який добре здавав собі справу, яке значення мав соціялістичний
місячник у Києві для українського культурного руху взагалі, а соціялістичного
зокрема, – не було вибору. Я кинув справу зі своїм докторатом і виїхав до
Києва” [82, с.35].
З огляду на тривале прагнення отримати науковий ступінь, про що згадувалося в
листуванні В.Левинського з його близьким товаришем Л.Ганкевичем [23, арк.96],
таке рішення стало певним актом жертовності, адже пізніше, в силу перш за все
об’єктивних причин – війни, хвороби, постійної матеріальної скрути, він так і
не зміг здійснити своєї мрії.
У Києві він продовжив публіцистичну та науково-літературну діяльність. У
переддень війни В.Левинський виїхав до Львова на зустріч з Л.Юркевичем для
обговорення питань подальшої праці у “Дзвоні” та видання нового робітничого
тижневика в Києві, але початок Першої світової війни перекреслив усі творчі
плани та шлях повернення до Києва [15, арк.1-2].До кінця серпня 1914 року він з
Л.Юркевичем перебували в Закопане, але через загрозу арешту виїхали до Відня. У
столиці Австрії В.Левинський підтримував зв’язки з багатьма українськими
соціал-демократами із Наддніпрянщини, які увійшли до СВУ, в групу М.Залізняка,
але негативно поставився до їхньої проавстрійської політичної лінії. Свою
позицію він обґрунтовував антиукраїнською політикою австрійського уряду уже в
ході війни (маючи на увазі створений австрійською владою концтабір Талєргоф,
масові страти
- Київ+380960830922