Ви є тут

Кристалогенезис самородної міді України

Автор: 
Квасниця Ірина Вікторівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U004491
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2. Стан вивченості самородної міді України
Історія самородної міді України може сягнути енеоліту – мідно-кам’яної епохи чи
мідного віку, який для сучасної території України припадає на ІV-Ш тисячоліття
до нашої ери. В цей час серед енеолітичних племен Східної Європи, насамперед на
території України, провідна роль належала племенам трипільської культури [42].
Вже ранньотрипільські племена використовували мідні вироби (шила, риболовні
гачки, прикраси). Вважають, що мідний матеріал поступав із Балкано-Карпатського
регіону, де були родовища міді і вже існувала її металургія [146, 147]. Тодішні
західні сусіди трипільських племен, які жили на сучасних територіях Словаччини,
Угорщини і Румунії (гумельницькі, тисаполгарські племена та ін.) володіли
мідною сировиною, виробами з неї і могли постачати це трипільцям, з якими мали
тісні зв’язки.
Важливо, що деякі археологічні знахідки мідних виробів на території
Трансільванії датовані ще серединою V тисячоліття до нашої ери [93, 118]. Вони
виготовлені із самородної міді, яка відзначається високою чистотою. Із домішок
в цих виробах зафіксовані Ag, Sn, Ni в кількостях 0,0n – 0,00n часток %. Такий
набір домішок зустрічається в самородках міді Центральної Європи, тоді як
самородкам міді з Трансільванії в менш-більш значних кількостях властиво лише
срібло. Отже, можна допускати, що більш давні мідні вироби виготовлялися із
центральноєвропейської міді, а більш молоді – із трансільванської. Цікаво, що
значна частина археологічної міді Європи (1374 аналізи) за домішками була
розділена на шість груп різної кількості і хоча знахідки Балкано-Дунайської
зони розподілилися між всіма групами, проте їх більшість попала в першу групу
найбільш чистого металу. Рудні джерела цієї міді розміщують в Угорщині. Про
колишнє багатство Карпатського регіону самородною міддю свідчить і та
обставина, що найкращі зразки самородної міді в мінералогічних колекціях і
музеях багатьох країн походять із родовищ Баната і Трансільванії.
Знахідки мідно-срібних виробів, що належали енеолітичним племенам на території
України (Незвисько в Придністров'ї і Терни в Придніпров’ї) також з великою
долею вірогідності вказують на карпатські корені цих металів. Однак проведений
недавно комплекс досліджень хімічного складу деяких трипільських мідних виробів
із археологічних пам’ятників села Глубочок на Тернопільщині і села Софіївка на
Київщині показав, що вони за основними геохімічними показниками близькі до
волинської самородної міді [164].
Історичні і археологічні дані свідчать про те, що волинська самородна мідь була
добре відома давнім слов’янам. Про це говорять назви місцевостей (Мидськ,
Медищє та інші) старослов’янського походження (мьдь-мідь), знаряддя праці з
давніх поселень та давні базальтові копальні в басейні ріки Горинь. Перші ж
ґрунтовні літературні дані про волинську самородну мідь з’явилися в польській
геологічній літературі в кінці 20-х років XX століття, хоча в деяких
публікаціях ще 1887 року вже згадують самородну мідь Волині.
В історії вивчення мінералогії самородної міді Волині можна виділити декілька
періодів:
1. Польський – 20-30-і роки XX століття, коли мідну мінералізацію базальтових
кар’єрів Волині (населені пункти Мидськ Великий, Янова Долина, Довге Поле,
Гутвин, Гориньгород) вивчали польські геологи;
2. Радянський – повоєнні роки, коли мінеральні комплекси Волині інтенсивно
вивчалися львівськими мінералогами і як підсумок цих досліджень в 1960 році
ними була опублікована монографія «Мінералогія вивержених комплексів Волині». В
подальшому самородна мідь Волині вивчалася побічно при виконанні різних
геологічних досліджень геологами Львова, Рівного, Києва;
3. Український – з 90-тих років XX століття, коли мінералогію самородної міді
Волині починають вивчати в Києві, Рівному і Ковелі геологами Держкомгеології і
мінералогами академічних інститутів України. Коротко зупинимось на найбільш
вагомих результатах досліджень мінералогії самородної міді Волині кожного
періоду.
Перший період вивчення самородної міді Волині пов'язаний з іменами польських
геологів С.Малковського, Р.Краєвського, С.Тугута, Й.Войцеховського,
М.Ковальського та інших. Згідно [77] вперше повідомляє про відкриття в 1927
році самородної міді в базальтах Волині (Мидськ-Великий) польський геолог
С.Малковський в 1929 р. Згодом він в своїй публікації 1931 року дає більш
детальну мінералогічну характеристику рудопрояву, коротко описуючи самородну
мідь, куприт, малахіт, азурит, кварц, кальцит, барит, хлорит та інші мінерали і
відзначаючи чистоту хімічного складу міді (у вагових процентах Сu – 99,81; Fе
–0,105; Аg – 0,005; нерозчинний залишок: SіО2 – 94,64; Аl2O3+Fе2О3 – 1,56; СаО
–0,88; МgО – 1,16; сума 98,24, що вказує на переважання в залишку кварцу). За
даними спектрального аналізу п’яти зразків самородної міді в них встановлено
від сотих часток до одного процента домішок срібла. Пізніше (1935–1936 роки)
Р.Краєвський відкриває мідну мінералізацію в базальтах Янової Долини: самородну
мідь, халькозин і борніт. Мідь і халькозин знаходяться як в жильному, так і
польовошпатовому матеріалі базальтів.
Самородну мідь було також знайдено в базальтовому кар’єрі в Довгому Полі, а
також в керновому матеріалі з туфітів Гутвина і Гориньгорода разом з іншими
мінералами міді (халькопірит, халькозин, куприт, азурит). Тоді ж, в 1939 році,
Й.Войцеховський фіксує домішки міді у вулканічному склі базальтів (до 0,20%) і
туфів (до 0,10%). Раніше, в 1936 році, М.Ковальський встановлює багато місць в
басейні р. Горинь, базальти і туфогенні породи яких збагачені міддю
(Олександрія, Вапниця, Гутвин, Янова Долина, Рудавка, Стидня, Шубків та інші).
Таким чином, польські геол