РОЗДІЛ 2
КОМПЛЕКСНА діагностикА фінансової кризи підприємствА
2.1. Аналіз практики застосування вітчизняних та зарубіжних монокритеріальних
методів прогнозування банкрутства
У першому розділі даного дисертаційного дослідження було розглянуто типологію
причин фінансової кризи та її стадії. Це дозволяє охарактеризувати фінансову
кризу як багатогранне явище. Тому діагностика кризового стану є багатовимірною
і складною задачею. При вирішенні проблем менеджменту, пов’язаних із
встановленням причинно-наслідкових зв’язків, які важко розпізнаються
некількісним аналізом, дуже добре зарекомендували себе економіко-математичні
методи дослідження.
Ідея створення моделей для прогнозування банкрутства підприємств на основі
використання економіко-математичного апарату та теорії ймовірності з’явилася на
початку 30-х років ХХ століття, в роки Великої депресії. Саме тоді в Західній
Європі та Америці банкрутство великої кількості підприємств і необхідність
захисту інтересів інвесторів та інших суб’єктів ринку від загрози фінансових
втрат обумовили зацікавленість у розробці інструментарію, який би дав змогу
заздалегідь визначати „проблемні підприємства” та провадити відносно них
відповідну фінансову політику.
Внаслідок створення економіко-математичних моделей прогнозування банкрутства
зацікавлені особи отримують простий та ефективний інструмент, застосування
якого дає можливість з певною ймовірністю стверджувати, чи збанкрутує
підприємство в певному періоді, чи ні. Простота використання
економіко-математичних моделей полягає в їх чисельному визначенні, тобто в
отриманні чисельного показника ймовірності банкрутства на основі обробки
певного обсягу економічної та фінансової інформації оцінюваного підприємства.
У науковому плані стохастичні моделі прийнятні тому, що вони виходять із
невизначеності системи, яка моделюється, і становлять лише одну з багатьох
можливих правдоподібних формалізованих залежностей, які мають ймовірну природу
і надійні інтервали своєї ймовірності. З їхньою допомогою можуть моделюватися
залежності між безпосередньо і функціонально не зв’язаними показниками та
коефіцієнтами, але такими, що перебувають у причинно-наслідкових відношеннях.
Досвід фінансового менеджменту в країнах з розвинутою економікою з приводу
розрахунку та інтерпретації різноманітних коефіцієнтів оцінки фінансового стану
вже давно переконав, що жодний коефіцієнт окремо не може бути достатньо
надійним [73, с. 157]. З’явилися спроби обґрунтування моделей, що інтегрують
множину коефіцієнтів. Ці моделі в літературі подаються в різноманітних
варіантах, з назвами індексу кредитоспроможності, прогнозування банкрутства,
індексів фінансового ризику і т. п.
У світовій практиці вже накопичено достатній досвід оцінки банкрутства
підприємств за одним критерієм. Неабиякого поширення у спеціальній економічній
літературі набули критерії Е. Альтмана, Таффлера і Тішоу, Р. Ліса, Спрінгейта,
універсальна дискримінантна функція, рейтингове число Сайфуліна Р.С. і Кадикова
Г.Г., факторна модель діагностики банкрутства Савицької Г.В., комплексний
коефіцієнт банкрутства Зайцевої О.П., показник діагностики платоспроможності
Конона і Гольдера, модель Фулмера, модель прогнозу ризику банкрутства вчених
Іркутської державної економічної академії [9, с.89-90; 16, с. 176-183; 73, с.
155-167; 91, с. 24-27; 95, с. 32-41; 109, с. 320-322; 150, с. 157; 151, с.
299]. У додатку Г наведено перелічені моделі, розрахунки їх складових та
інтерпретацію результатів.
На інформаційній базі дисертаційного дослідження, яка складається із звітності
333 відкритих акціонерних товариств, нами проведено прогнозування їх
банкрутства з використанням монокритеріальних моделей зарубіжних і вітчизняних
дослідників. Вибір звітної дати інформаційного масиву станом на 1 січня 2002 р.
обґрунтовується необхідністю перевірки впродовж наступних років на практиці
результатів дослідження, а саме економіко-математичних моделей.
Узагальнена інформація за проведеними розрахунками представлена у додатках Д та
Е [45].
Перші спроби розв’язання проблеми прогнозування банкрутства шляхом розробки
багатомірних економіко-математичних моделей пов’язані з ім’ям відомого
дослідника, професора Нью-Йоркського університету Едварда Альтмана [73, с.
157]. Ним запропоновані дві комбінації значущих коефіцієнтів для визначення
рівнів можливості потенційного банкрутства, які названі на честь їх автора
моделями „Z-рахунку Альтмана” і являють собою функцію від деяких показників, що
характеризують економічний потенціал підприємства та результати його роботи за
певний період. Перша з них – двофакторна модель, друга – п’ятифакторна модель
для державних компаній і корпорацій, яка набула неабиякого поширення у
спеціальній економічній літературі. Вона була розроблена в 1966 році на основі
дослідження фінансового стану 33 збанкрутілих американських підприємств,
показники яких порівнювалися з аналогічними за розмірами підприємства у даній
галузі, яким вдалося зберегти платоспроможність. В результаті досліджень з 22
початкових коефіцієнтів було відібрано п’ять найбільш значущих для прогнозу
показників, що характеризують різні сторони фінансового стану підприємств.
У 1983 р. Е. Альтман розробив модифікований варіант своєї п’ятифакторної моделі
для компаній, акції яких не котирувались на біржі.
Розрахунки, проведені за двофакторною моделлю Е. Альтмана, свідчать, що
ймовірність банкрутства всіх відкритих акціонерних товариств не перевищує 50%.
Прогнозування банкрутства підприємства за допомогою двофакторної моделі, яка
включає тільки загальний рівень платоспроможності та структуру капіталу, не
забез
- Київ+380960830922