Ви є тут

Розвиток мистецьких дисциплін у навчальних закладах Полтавщини (друга половина ХІХ – початок ХХ століть)

Автор: 
Благова Тетяна Олександрівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U004790
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЗМІСТ, СТРУКТУРА І ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКЛАДАННЯ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН У НАВЧАЛЬНИХ
ЗАКЛАДАХ ПОЛТАВЩИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ
У даному розділі нами висвітлено розвиток викладання предметів мистецької
галузі у навчальних закладах Полтавщини початкової і середньої ланок освіти, у
відповідності з низкою законоположень, що визначали їх діяльність. Відсутність
чіткої регламентації у міністерських документах щодо викладання мистецьких
дисциплін у досліджуваний історичний період передбачала варіативність їх змісту
і зумовлювала певну залежність зазначеного процесу від соціокультурних умов
розвитку кожного окремого регіону, у даному випадку Полтавського.
2.1. Організація викладання предметів естетичної галузі у початковій школі
Досліджуючи динаміку розвитку предметів мистецького циклу у початкових
навчальних закладах Полтавщини зазначимо, що їх викладання не було поширеним
явищем у масовій шкільній практиці у другій половини XIX – на початку XX ст.
Наш науковий пошук спрямовано на особливості організації освітнього процесу у
типах шкіл, які були найбільш поширеними у губернії і, таким чином, визначали
загальні тенденції розвитку викладання предметів мистецької галузі у початковій
ланці освіти в регіоні.
На Полтавщині у другій половині XIX ст. розвиток початкової освіти відбувався
згідно із затвердженим Положенням про початкові народні училища 1864 р. [316],
чинним на території Російської імперії, (проаналізованим у § 1.1. дослідження).
Зазначимо, що у дореформений період мережа початкових шкіл губернії містила
міські, сільські парафіяльні та повітові училища [25, с.24]. Реформування
системи шкільництва зумовило значне розширення початкової ланки освіти, у
зв’язку з виникненням шкіл різних типів і підпорядкуванням їх різним
відомствам.
Незважаючи на різнотипність мережі початкових навчальних закладів у
пореформений період, зміст освіти у них майже дублювався. У початкових училищах
державною навчальною програмою передбачалося вивчення Закону Божого, російської
мови, перших чотирьох дій арифметики, краснопису. (Див. Додаток Б.1). Провідним
освітнім завданням проголошувалося морально-релігійне виховання та елементарне
навчання. Відповідно, спільною і обов’язковою “виховною” дисципліною для всіх
без винятку початкових училищ визначався церковний спів, як практичне
доповнення до Закону Божого. За відсутністю предметів мистецького циклу у
змісті початкової школи він також був основним засобом естетичного виховання
учнів [227, арк.134].
Найбільшу кількість початкових освітніх закладів у перше пореформене
десятиліття складали парафіяльні школи. Станом на 1864 р. діяло 566 училищ [25,
с.26]. Затвердження наступних нормативних документів: “Положення про початкові
народні училища” 1874 р. та “Правила про церковнопарафіяльні школи” 1884 р.
остаточно визначило пріоритет церкви у розвитку початкової школи і зумовило
винятково релігійну спрямованість музично-естетичного виховання на початковому
щаблі навчання.
Зауважимо, що посилення ролі духовенства в організації початкової освіти у
період 70-80-х рр. XIX ст. тривалий час в історико-педагогічних дослідженнях
радянського періоду визначалося реакційним явищем у розвитку системи
шкільництва. Загальноприйнятою була негативна оцінка діяльності церковних шкіл,
у зв’язку із низьким рівнем в них загальноосвітньої підготовки. Цей стереотип
спростовують сучасні дослідники, доводячи, що “...з урахуванням конкретної
ситуації православне духовенство взяло на себе відчутну частку роботи з
ліквідації неписьменності населення країни... Якою б недосконалою не здавалася
критикам церковна школа, вона все ж вирішувала головні релігійно-виховні та
загальноосвітні завдання, і в деяких православних парафіях її стіни не могли
вмістити всіх бажаючих навчатися”[299, с.7-8]. Авторитетність церковних шкіл у
народному середовищі аргументується науковцями ще й тим, що “вони мали
найдавніші традиції духовного розвитку учнівської молоді...; у змісті й засобах
своєї діяльності спиралися на вітчизняні традиції етнопедагогіки”[164, с.71].
З 1869 р. започатковуються міністерські зразкові училища, у яких мала
реалізовуватися „творча, результативна робота МНО у справі створення нової
народної школи” [446, с.45]. На відміну від інших типів сільських початкових
шкіл, вони повинні були надавати дітям можливість здобувати елементарну освіту
в більш повному обсязі. Повний курс навчання у двокласних зразкових училищах
тривав 5 років, в однокласних – 3 роки. До складу навчальних предметів
двокласних училищ із циклу мистецьких дисциплін було введено креслення і
малювання: у 1-му кл. – на третьому році навчання по 4 год. на тиждень, у 2-му
кл. – впродовж усього періоду навчання по 4 год. на тиждень. (Див. Додаток
Б.2). За навчальними планами училищ пропонувалася також організація позакласних
занять ремеслами і рукоділлям [461, с57].
На Полтавщині більшість міністерських шкіл засновувалося на базі парафіяльних
училищ Міністерства державних маєтностей (Ковалевського, Супрунівського,
Решетилівського та інших). Зазначимо, однак, що міністерські училища не стали
поширеними у губернії. Через формалізм і схоластику цей тип школи не
виправдовував себе. У зв’язку з мінімальним впливом та контролем з боку
громадськості, „міністерські зразкові училища відразу зробилися нерухомими,
бюрократичними закладами” [446, с.46]. Так, станом на 1871 р. налічувалося лише
2 училища у межах губернії; у 1874 р. – 6 училищ; у 1884 р. – 18 училищ; у
1894 р. – 20 училищ [25, с.28].
Стрімкий розвиток земських ініціатив щодо реформування системи шкільництва
призвів до значного розширення мережі початкових