РОЗДІЛ 2
Організація навчального процесу у вищих технічних навчальних закладах України
(20 – 30-ті рр. ХХ ст.)
2.1. Особливості організації та змісту вищої технічної освіти
В умовах гострого дефіциту інженерних кадрів важливого значення мав термін
навчання та предметне навантаження студентів у технічних ВНЗ, які упродовж 20 –
30-х рр. ХХ ст. зазнавали постійних змін. Крім цього реформувалася структура
навчального року, роль і характер виробничої практики. Відповідно до потреб
промисловості висувалися вимоги до профілю інженерів. В результаті розроблявся
адекватний зміст вищої технічної освіти, відображений у навчальних планах і
програмах. Паралельно закріплювалися єдині вимоги до структури та форми
навчально-методичної документації, велася боротьба з нестачею навчальної
літератури.
Постійних змін протягом 20 – 30-х рр. ХХ ст. відчував термін навчання студентів
у вищій технічній школі УРСР. Так, у 1920?1923 рр. термін навчання становив 3?4
роки в залежності від навчального закладу. Наприклад, у 1921?1922 н.р. у
Київському політехнічному інституті студенти навчалися 8 триместрів, у
Харківському технологічному – 10, в Одеському політехнічному – 12. При цьому
відзначалося, що термін навчання 3 роки недостатній для якісного опрацювання
змісту, передбаченого навчальними планами [188, с. 60-61]. В результаті, вже у
1923?1924 н.р. у технічних інститутах запроваджувався 4-річний термін навчання
[183, с. 19; 210, с. 49].
Важливою ознакою вищої технічної освіти УСРР першої половини 20-х рр. була
предметна система навчання. Сутність її полягала у відсутності поділу студентів
на стабільні навчальні групи та курси, а кожний студент міг просуватися у
навчанні своїми власними темпами, опрацьовувати ті предмети, які вважав за
потрібне, без суворої послідовності їх вивчення та термінів складання [210, с.
50]. При цьому встановлювалася мінімальна кількість заліків, яку студент мав
отримати протягом навчального року. Так, у 1922?1923 н.р. для студентів
Київського політехнічного інституту ця кількість складала 7 заліків для
студентів 1-го року навчання та 9 – для усіх інших [183, с. 33-34].
Використання предметної системи призводило до тривалого навчання студентів у
технічних ВНЗ. Наприклад, середній термін навчання студентів у Київському
політехнічному інституті складав: у 1920 р. – 8,5 років, у 1921 р. – 5,7, у
1922 р. – 8, у 1923 р. – 7,7 [62, с. 40]. Звичайно, такі темпи підготовки
інженерів не задовольняли керівництво вищої технічної школи. Тому з 1923 р. НКО
УСРР починає заміну предметної системи на курсову, що передбачало розподіл
студентів по навчальних курсах і групах в залежності від складених предметів.
Також встановлювалася чітка послідовність і терміни вивчення предметів,
складання екзаменів, переведення студентів на наступний курс. Мета реформи
полягала у систематизації процесу навчання, скороченні термінів підготовки
фахівців, підвищені якості їх знань [86, с. 26; 210, с. 50].
У другій половині 20-х рр. термін навчання в індустріальних технікумах складав
3?4 роки, а в індустріально-технічних інститутах 4?5 років в залежності від
спеціальності [169, с. 586]. Частіше за все в інститутах термін навчання
дорівнював 11 або 13 триместрів (близько 4-х років) [97, с. 5-79].
Однак, протягом 20-х рр. не вдалося забезпечити нормативний термін перебування
студентів у технічних ВНЗ. Так, у 1928?1929 рр. замість 4?5 років навчання
студенти перебували у технічних ВНЗ 6?8 років. Причиною цього було значне
перевантаження студентів навчальними предметами [265, арк. 1; 179, с. 1].
Особливо це проявлялося в індустріально-технічних інститутах, де готували
інженерів-організаторів широкого профілю, що передбачало ґрунтовну
загальнотеоретичну та загальнотехнічну підготовку. Найбільш важку проблему для
студентів складало написання дипломної роботи, що затягувалося на 2?3 роки
[197, с. 42].
З метою прискорення підготовки інженерів у 1930 р. було прийнято рішення
академічно розвантажити студентів за рахунок переходу від широкого профілю
інженерів до вузької, спеціалізованої їх підготовки. Такі заходи дозволили
скоротити термін навчання в інститутах до 3-х років. В якості виключення
допускався межовий термін перебування студентів у технічних ВНЗ 4 роки [114, с.
130].
Щоправда, скорочення термінів навчання до 3?4-х років відбулося не відразу.
Так, у 1930 р. типові навчальні плани для технічних ВНЗ передбачали термін
навчання 4 роки і 5 місяців [92, с. 15]. Проте вже у 1931 р. цей термін
скоротили до передбачених 3?4-х років [179, с. 1]. Наприклад, у 1931-1932 н.р.
в Українському інституті „Будматеріалів” за навчальним планом передбачалося 3
роки навчання [224, арк. 17].
Однак, вже наприкінці 1932 р. надійшла директива про необхідність збільшення
термінів навчання у технічних ВНЗ та їх диференціювання в залежності від
спеціальності (для вузької спеціалізації – менший термін, для фундаментальної
підготовки – більший) [123, с. 670].
На практиці це означало відновлення політехнічних, багатофакультетних
інститутів з широкою, фундаментальною підготовкою інженерів-універсалів. Так,
наприклад, у 1933 р. Харківський механіко-машинобудівельний і Київський
машинобудівельний інститути перейшли від підготовки вузькофахових спеціалістів
до інженерів-універсалів широкого профілю, які знайомі не тільки зі своєю, але
і з суміжними галузями [106, с. 8; 1, с. 12]. В результаті, у 1933 р.
директивно визначався термін підготовки спеціалістів широкого профілю 5 років,
а вузького профілю – 4?5 років [173, с. 40]. Наприклад, типовий навчальний план
1933 р. для спеціальності „Двигуни внутрішнього згорання” передбачав
- Київ+380960830922