Ви є тут

Питання форми державного устрою та ідеї федералізму в програмних документах і діяльності сучасних українських політичних партій: політико-історичний аспект.

Автор: 
Гдичинський Богдан Петрович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U004941
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2 ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ В ПРОГРАМАХ І ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ
УКРАЇНИ В 90-Х РОКАХ ХХ – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ
2.1 Формування багатопартійної системи в Україні та її вплив на вибір форми
державного устрою
У середині 80-х рр. ХХ століття дедалі очевиднішою ставала неможливість
збереження існуючих в СРСР порядків, що висувало на перший план необхідність
реформ в усіх сферах суспільного життя. Розпочатий у цей час процес оновлення
одержав назву “перебудова”. Суть і зміст цього поняття за ті роки зазнав
складної трансформації, що навіть у радянсько-французькому політологічному
словнику нового мислення підкреслюється: “… серед усіх найбільш поширених
сьогодні слів у світі немає, можливо жодного іншого з такою ж невизначеною
суттю, з таким же розпливчастим змістом, як “перебудова” [74 50/50: Опыт
словаря нового мышления. – М., 1989. – С. 481.]. На думку відомого українського
дослідника О.Д. Бойка процес перебудови у своєму розвитку пройшов ряд етапів
[75 Бойко О.Д. Україна 1991-1995. Тіні минулого чи контури майбутнього. – К.:
“Магістр – S”, 1996. – С.5-23.]
І етап (квітень 1985р. – січень 1987р.) визрівання політичного курсу на
перебудову.
Оновлення суспільства починалося як типова революція “згори” - у квітні 1985
р. на Пленумі ЦК КПРС радянським керівництвом на чолі з М.Горбачовим було
висунуто стратегічну мету: курс на прискорення соціально-економічного розвитку
країни. Ключовими елементами цього курсу було визначено: науково-технічний
прогрес; технічне переозброєння машинобудування; активізацію “людського
фактору”. Комплекс перетворень стосувався перш за все економіки, і його суть
полягала в удосконаленні реально існуючих процесів, у виправленні окремих
деформацій.
Характеризуючи стартові підходи команди Горбачова до процесу перебудови, слід
виділити один надзвичайно суттєвий момент – дещо спрощений початковий підхід
реформаторського керівництва до змін у
суспільстві. Через деякий час на цьому наголосив і сам М. Горбачов. “Справа
перебудови виявилася більш важкою, ніж уявлялося на початку, - писав він у
1987р. - …Якби у квітні 1985р. нам сказали: через два роки у вас буде ось це і
це, тобто те, що відбувається сьогодні в житті, ми б, скоріше за все, не
повірили і навіть вважали б, що це неприйнятне” [76 Цит. за: Бойко О.Д. Вказ
праця. – С.6.].
Отже, якісно нове, більш реалістичне розуміння перебудови прийшло пізніше, а на
початковому її етапі фактично мова йшла про наведення елементарного порядку,
зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальності
кадрів та ін.
ХХVІІ з’їзд КПРС прийняв “нову редакцію” програми партії, з якої було усунуто
завдання побудови основ комунізму до 1980р. і одночасно проголошено курс на
удосконалення соціалізму. Проте цей більш реальний погляд на стан справ у
суспільстві фактично одразу було нівельовано двома утопічними кроками. Перший –
прийняття програми вирішення житлової проблеми до 2000р. Для здійснення такого
масштабного завдання не було ні умов, ні бази, але, як сказав В. Масолу у
приватній бесіді з приводу цього партійного рішення член Політбюро ЦК КПРС Л.
Зайков, “треба ж на з’їзді щось пообіцяти народу…”. Другий непродуманий
утопічний крок – започаткована з’їздом антиалкогольна кампанія. Реалізація
адміністративно-заборонними методами благородної ідеї дорого коштувала Україні:
її бюджет недорахувався 10 млрд. крб., а кількість наркоманів у республіці
зросла з 1982 по 1989р. у 4,2 рази [77 Масол В. Упущений шанс. – К., 1993. –
С.25-26, 29.].
У цей період у ході оновлення групі реформаторів дедалі більше не вистачає
допомоги “знизу”, і тому вона конкретизує і радикалізує свої заклики. Восени
1986р. з’являється формула перебудови як соціальної революції. Початковий
період перебудови надзвичайно суперечливий. З одного боку, він був часом
втрачених можливостей, адже при сильній владі можна проводити радикальні
реформи, проте відсутність узгодженої чіткої концепції реформування, певна
слабкість реформаційного ядра у партії не дали змоги піти цим шляхом. З іншого
боку, навіть у початковий період перебудова мала і ряд серйозних досягнень, у
першу чергу рішучі зміни у зовнішній політиці (“нове мислення”), розгортання і
зміцнення гласності.
Які ж характерні риси суспільного розвитку в цей час?
1. Імпульси змін ідуть тільки “згори”. 2. Апарат займає вичікувальну позицію,
чекаючи наказів та інструкцій. 3. Вичікувальна позиція домінує і у більшій
частині народних мас. 4. Усе гостріше відчувається потреба у політичних
узагальненнях, у розгорнутій та чіткій програмі перебудови. 5. Суспільна думка
ще відносно малорадикальна і перебуває у рамках стереотипів [78 Ракитский Б.В.,
Ракитская Т.Я. Стратегия и тактика перестройки. – М., 1990. – С.83].
ІІ етап (січень 1987р. – літо 1988р.) – кристалізація та усвідомлення основних
завдань перебудови, формування і розширення її соціальної бази.
Поступово до горбачовського керівництва приходить розуміння того, що економічні
реформи “не підуть”, якщо паралельно не будуть проведені бодай обмежені реформи
політичні, якщо не спаде соціальна напруга у суспільстві. Саме тому на
січневому (1987р.) Пленумі ЦК КПРС, який поклав початок новому етапові
перебудови, заговорили про консерватизм, гальмування реформ, і на перший план
було висунуто вже не “прискорення”, а завдання демократизації суспільного
життя. Слід зазначити, що різкі зміни курсу не додавали авторитету партії,
підривали віру в неї.
На цьому етапі активізується “перебудова у кадровій політиці”. Один за одним
залишають свої посади перші секретарі Дніпропетровського, Ворошиловградського,
Львівського обкомів і ще цілий ряд сек