РОЗДІЛ 2
СТОСУНКИ БІЛОГО РУХУ ПІВДНЯ РОСІЇ З УКРАЇНСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ
2.1. Вплив німецької військової присутності в Україні на становлення відносин
учасників Білого руху півдня Росії з режимом П.П. Скоропадського (квітень –
вересень 1918 р.)
У період революційного піднесення, започаткованого Лютневою революцією 1917 р.,
відбувся бурхливий процес національно-державного відродження народів,
поневолених Російською імперією. Це зумовило появу на постімперському просторі
нових національних державних утворень. Але вихід Росії з Першої світової війни,
а головним чином більшовицький переворот восени 1917 р., стали причиною
виникнення руху, який основною метою своєї діяльності вважав відновлення
територіальної цілісності та могутності Російської держави. Його консолідуючим
ядром стало офіцерство колишньої російської армії, донське й кубанське
козацтво. Усе це зумовило неоднорідність антибільшовицького руху на півдні
колишньої Російської імперії, оскільки політичні сили, що уособлювали
доцентрові та відцентрові тенденції, вели боротьбу проти одного ворога.
Початок Білому рухові півдня Росії поклали формування, створювані з листопада
1917 р. у м. Новочеркаську генералом М.В. Алексєєвим. Об’єднані у так звану
“Алексєєвську організацію”, вони 9 січня 1918 р. отримали офіційне найменування
Добровольчої армії. Очолив усі війська, установи та заклади “Алексєєвської
організації” генерал Л.Г. Корнілов. Цивільна влада та управління фінансами
належали до компетенції М.В. Алексєєва [324, с.11].
У зв’язку із загостренням ситуації частини Добровольчої армії наприкінці січня
1918 р. були переведені до м. Ростова-на-Дону. Звідси, під постійною загрозою
нападу більшовицьких військ, добровольці відступили за р. Дон, де була
проведена реорганізація армії. Однак становище продовжувало погіршуватись і 22
лютого 1918 р. Добровольча армія виступила у Перший Кубанський (“Крижаний”)
похід, метою якого було очищення території Кубанської області від радянських
військ [323, с.261]. Кубанський напрям було обрано тому, що 17 березня 1918 р.
у станиці Новодмитрієвській представниками командування Добровольчої армії та
репрезентантами уряду, армії і Законодавчої Ради Кубані було підписано
протокол, за умовами якого кубанські загони переходили у оперативне
підпорядкування Л.Г. Корнілову [212, с.153]. Ця угода стала початком процесу
організаційного становлення південного центру антибільшовицької боротьби.
Відзначимо, що остаточно склад його учасників визначився 22 травня 1918 р.,
коли між урядами Донської та Кубанської області було укладено угоду про
всебічну – фінансову та військову – взаємну допомогу у боротьбі проти
більшовизму [168].
На початку квітня 1918 р. об’єднані сили добровольців та кубанців здійснили
спробу заволодіти столицею Кубані – м. Катеринодаром. Однак 13 квітня, під час
штурму міста, загинув Л.Г. Корнілов. Командування перейняв генерал-лейтенант
А.І. Денікін, який очолив відступ частин Добровольчої армії та кубанців в межі
Донської області, де в районі станиць Мечетинської та Єгорликської завершився
Перший Кубанський похід [323, с.261].
Становище було доволі складним – Добровольча армія за своєю суттю була
формуванням екстериторіальним, Кубанська область залишалася під більшовицькою
окупацією, а донське козацтво продовжувало визволення своєї території від
радянських військ. Досить несприятливо склалась і геополітична ситуація. На
початку 1918 р. німецькі збройні сили, використовуючи розвал російської армії
та угоди з місцевими урядами, зайняли Прибалтику, Білорусь та Україну,
безпосередньо межуючу з Донською областю, яка стала основною базою для
формування Білого руху. Присутність в Україні значних контингентів німецьких
збройних сил, встановлення в ній пронімецького режиму на чолі з гетьманом П.П.
Скоропадським створювали нові політичні реалії для антибільшовицьких сил у
складі козацтва та добровольців. Вони змушені були шукати прийнятний для себе
вектор політики та визначити своє ставлення до німецької військової
адміністрації та української влади, із нею тісно пов’язаною. Саме політичний
фактор, тобто німецька присутність в Україні, справив у цей період значний
вплив на відносини Білого руху півдня Росії та Української Держави.
При цьому слід мати на увазі, що Добровольча армія, яка стала консолідуючим
ядром Білого руху, від часу свого виникнення позиціонувала себе як антинімецьку
та проантантівську військово-політичну силу. Зокрема, в опублікованій 9 січня
1918 р. “Відозві до населення” безпосередніми завданнями новоствореної армії
проголошувались боротьба з німецько-більшовицьким наступом та відновлення
Великої Росії [121, с.14-17]. У цьому документі вперше були задекларовані
принципи, що у майбутньому були покладені в основу політичної ідеології Білого
руху півдня Росії: боротьба проти більшовизму, вірність союзникам, відновлення
державності.
Загалом негативне ставлення добровольців до Німеччини, яка все ще вважалась
противником у Першій світовій війні, зумовило і неприйняття Української
Держави. Однак Донська область, в особі отамана П.М. Краснова, обрала шлях на
порозуміння з німецьким командуванням, в обмін на допомогу в очищенні своєї
території від радянських військ. У зв’язку з цим вирішення питання про форму
взаємин із німцями та новопосталими державними утвореннями – Українською
Державою та Донською областю – стало для кубанців та добровольців
першочерговим. У станиці Мечетинській у першій половині травня 1918 р.
відбулася низка спільних засідань командування Добровольчої армії, Крайового
уряду та Законодавчої Ради Кубані. У їх підсумку, за мовч
- Київ+380960830922