РОЗДІЛ 2
ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ
2.1. Формування та використання коштів на пенсійне забезпечення
В перші роки незалежності України в структурній перебудові економіки суттєвими
були зрушення в соціальному захисті населення в цілому, зокрема в пенсійному
забезпеченні. Фінансовий аспект трансформаційних процесів полягав у зміні
порядку формування і використання коштів на пенсійне забезпечення. Фінансування
пенсіонерів за рахунок державних коштів змінилося фінансуванням за рахунок
зборів та відрахувань (пізніше страхових внесків). Окрім того на зміну
акумулюванню кошів в Державному бюджеті передбачено спеціально призначений
фінансовий інститут – Пенсійний фонд для формування та використання страхових
внесків та інших коштів.
Фінансування пенсійних виплат при колишньому Радянському Союзі проводилося
виключно за рахунок державних коштів (окрім членів колгоспів, яким пенсії
виплачувалися з окремо функціонуючого централізованого союзного фонду
соціального забезпечення колгоспників), а не з соціальних фондів. В цьому
полягала різниця радянського матеріального забезпечення непрацездатних осіб від
пенсійного забезпечення громадян інших країн. Зі зміною соціальних та розвитком
нових економічних відносин, зростанням частки приватного сектора значно
змінилися фінансові можливості Державного бюджету. Тобто бюджетних коштів не
вистачало для фінансування в повному обсязі необхідних виплат пенсіонерам та
іншим непрацездатним громадянам (інвалідам, особам, що втратили годувальника).
В українському пенсійному страхуванні кінця 90-х років XX та початку XXI
століття наступив новий етап в економічній системі країни. Він пов'язаний з
проведенням ряду реформ, в тому числі в соціальній сфері. Відправним документом
в реформуванні пенсійного страхування можна вважати Указ Президента “Про
основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні” [182], яким
передбачено удосконалення солідарного та запровадження накопичувального
обов’язкового та добровільного пенсійного страхування.
Багаторівнева пенсійна модель, розроблена фахівцями Світового банку у 1994 р.,
складалася із трьох “стовпів” (рівнів) [197, 29], у 2004 р. розширилася і нині
складається із п’ятьох рівнів:
базовий (нульовий), або універсальний – фінансується за рахунок загальних
податків. Головна його мета – запобігання бідності населення;
перший рівень - обов’язкове державне солідарне пенсійне страхування з
визначеними виплатами;
другий рівень - обов’язкове державне накопичувальне пенсійне страхування із
визначеними внесками (індивідуальні пенсійні заощадження);
третій рівень - добровільні додаткові пенсійні заощадження;
четвертий рівень вважається не фінансовим, не формальним. Він забезпечує
підтримку осіб похилого віку їхніми сім’ями та доступ до медичних та
житлово-комунальних послуг.
У більшості країн світу основу пенсійної системи становить обов'язкове пенсійне
страхування. В організації пенсійного страхування в економічній літературі
виділяють два підходи: збереження доходу після припинення трудової діяльності
та забезпечення прожиткового мінімуму для всіх непрацездатних громадян. Проте
останнім часом з'явився третій підхід – чилійська модель, в основі якої лежить
система обов'язкового накопичення коштів на старість усіма працюючими
громадянами в період їх трудової діяльності [128, 84-91].
Не пізніше 10 грудня попереднього період звітним роком Правлінням Пенсійного
фонду затверджується бюджет Пенсійного фонду (це “план утворення і використання
цільового страхового фонду, що формується за рахунок страхових внесків до
солідарної системи та надходжень з інших джерел” [53]). За допомогою бюджету
Пенсійного фонду здійснюється мобілізація фінансових ресурсів з метою
пенсійного забезпечення певних верств населення необхідними виплатами. Видатки
мають цільовий характер. Доцільність формування бюджету Пенсійного фонду
обумовлена необхідністю збалансування бюджету для досягнення відповідного
фінансового забезпечення пенсіонерів. Фінансування дефіциту бюджету
здійснюється за рахунок нових додаткових джерел формування бюджету (вексельні,
бартерні розрахунки, інші додаткові надходження) та збільшенням ставок
відрахувань до ПФ.
Перевищення доходів над видатками дає змогу направляти фінансові ресурси
Пенсійного фонду на збільшення розміру пенсійних виплат, вільні кошти – на
зберігання до банківських установ з метою збільшення накопичень,
використовувати для інвестиційної діяльності. З профіцитом було виконано бюджет
у 2000, 2001 та 2003 рр. У 2004 р. відмічено зменшення запланованих власних
надходжень на 7,3 в.п. (табл. 2.1), так як такі кошти були отримані з
Державного бюджету (16,3 %), що є найвищим показником за період 1998-2005 роки.
Це пояснюється незапланованими збільшенням розмірів пенсійних виплат у вересні
2004 р.. Видатки збільшилися на 4,7 млрд. грн., причому таке “допланування”
проведено на початку наступного 2005 р. (звітного!).
У 2002 р. були заплановані видатки у розмірі 21,7 млрд. грн., що на 0,5 млрд.
грн. менше дохідної частини пенсійного бюджету. При цьому профіцит пенсійних
коштів склав 2,4 % загальних доходів бюджету, який мав би бути спрямований на
додаткові виплати пенсіонерам. Вперше за роки існування Пенсійного фонду, як
відокремленого соціально-фінансового інституту від коштів Державного бюджету, у
2005 р. був запланований дефіцит, що складає 24,3 % у загальних доходах
бюджету. Бюджет будь-якого соціального фонду має плануватися без дефіциту і
профіциту. Планування профіцитного бюджету має означати спрямування вільних
коштів на здійснення додаткових виплат пе
- Київ+380960830922