РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ МАШИНОБУДУВАННЯ
2.1. Забезпеченість людськими ресурсами машинобудівних підприємств
Машинобудівний комплекс – це сукупність галузей промисловості, що виробляють
машини та обладнання для всіх ланок народного споживання.
Машинобудування відрізняється від інших галузей рядом специфічних особливостей,
що впливають на його розміщення:
1) ця галузь – наукоэмна (її розвиток може бути швидким та ефективним за умови
впровадження у виробництво наукових досягнень, а для цього потрібна інтеграція
науково-дослідних інститутів з конструкторськими бюро та заводами);
2) ця галузь – трудомістка (для її розвитку потрібні трудові ресурси високої
кваліфікації та тривалий час для виготовлення продукції);
3) ця галузь – металомістка (вона потребує значної кількості чорних та
кольорових металів);
4) машинобудування має широкі виробничі зв’язки з різними підприємствами як
своєї, так і інших галузей.
Галузі машинобудування надзвичайно різноманітні: важке, енергетичне,
транспортне, сільськогосподарське, радіо- та електротехнічне,
верстатобудування, приладобудування для різних галузей промисловості
(рис. 2.1).
Машинобудування України охоплює понад 1500 підприємств та організацій, де
працює майже 1,6 млн. осіб. Крім того, в галузі функціонує більше ніж 2 тис.
малих та середніх підприємств, кооперативів.
Рис. 2.1. Структура галузі машинобудування
Машинобудівний комплекс є найбільш чутливим до негативних змін економічної
ситуації: розриву господарських зв’язків, зменшення серійності виробництва,
зниження платоспроможності, економічної інтервенції зарубіжних компаній,
відсутності дієвого механізму захисту вітчизняного ринку. Перехід до ринкових
відносин не створив суттєвих стимулів для розвитку галузі, тому тенденція до
зростання загальних обсягів виробництва в машинобудуванні виникла лише у 2001
р. (18,8%) і збережена протягом 2002 р. (11,3%) та 2003 р. (35,8%) (табл. 2.1).
Цей позитивний результат, безперечно, має системне походження. Він є наслідком
комбінованої взаємодії ріду внутрішніх та зовнішніх факторів, які задіяли
наявні ресурси зростання. Позитивні зміни передусім пов’язані:
зі сприятливою світовою економічною кон’юнктурою і зростанням доходів в
експортоорієнтованих галузях;
з тим, що підприємства, орієнтовані на внутрішній ринок, завдяки підвищенню
внутрішнього платоспроможного попиту з боку базових галузей збільшили загальні
обсяги виробництва та реалізації продукції;
з позитивною зміною структури кінцевого споживання на користь товарів
довгострокового користування.
Таблиця 2.1
Темпи приросту обсягів продукції за основними видами промислової діяльності, у
% до попереднього року
Галузь
Роки
2001
2002
2003
2004
2005
Машинобудування
118,8
111,3
135,8
128,0
107,1
- виробництво машин та устаткування
118,6
100,4
121,4
118,9
112,2
- виробництво електричного та електронного устаткування
115,2
108,1
119,2
149,3
90,8
- виробництво транспортного устаткування
122,0
129,6
162,1
124,6
112,4
Фактично єдиним додатковим ринком збуту для машинобудування є країни СНД, перш
за все Росія, де піднесення економіки створило певний, хоча і обмежений, попит
на продукцію українського машинобудування.
Системні зміни задіяли ресурси та резерви зростання, які дало змогу збільшити
виробництво й реалізацію продукції машинобудування, що, у свою чергу, привело
до: зростання прибутків, які спрямовувалися на розширення внутрішнього попиту;
більш повного задіяння наявних потужностей; зростання грошових розрахунків та
зменшення обсягів реалізації продукції на бартерних умовах; як наслідок, у
галузі збільшилась оборотність дебіторської (у 2002 р. у 18,4 раза порівняно з
1998 р.) та кредиторської (у 2002 р. у 30,5 раза порівняно з 1998 р.)
заборгованостей та оборотність матеріальних оборотних коштів (з 1,26 у 1998 р.
до 1,81 у 2002 р.); покращення ділової активності підприємств (за рахунок
збільшення виручки від реалізації підвищилась загальна оборотність капіталу
машинобудівної галузі з 0,25 у 1998 р. до 0,48 у 2002 р.). Проте у структурі
загального ВВП країни внесок виробництва машин та устаткування не достатній (у
2001 р. – 15,2%).
Трансформаційні процеси української економіки останніх років призвели до того,
що сформувався новий уклад машинобудівного комплексу, характеристиками якого є:
орієнтація на поточний платоспроможний попит (як зовнішній, так і внутрішній),
кооперація з головними зарубіжними виробниками щодо випуску
конкурентоспроможної продукції, раціоналізація схем комплектування кінцевих
продуктів, регіоналізація і локалізація машинобудування тощо. З одного боку,
різко нарощуються обсяги надання послуг промислового характеру, що викликане
збільшенням замовлень на ремонт машин і устаткування, а отже, відбувається
удосконалення ремонтного господарства шляхом об’єднання підприємств різного
профілю для виконання промислового ремонту, проектних і технологічних розробок,
реконструкції і технічного переозброєння, комплектації устаткування,
технологічного оснащення інструментом, сервісного обслуговування.
Зростання попиту на продукцію машинобудування у 2001–2005 рр. спостерігалося по
всіх видах економічної діяльності. Проте за 2002 р. скоротилися обсяги валового
випуску у виробництві сільськогосподарських машин (на 8,9%) та машин
спеціального призначення (на 0,2%), верстатів (на 7,8%), машин для металургії
(на 6,4%) та для переробки сільськогосподарських продуктів (на 6%),
устаткування для радіо, телебачення та зв’язку (на 1,4%), що пов’язано виключно
з кон’юнктурними коливаннями попиту на відповідну продукцію.
Проте, за період 2001–2005 рр.