РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПРИВАТНОМУ СЕКТОРІ
2.1. Аналіз та оцінка функціонування приватного сектору вищої освіти в Україні
З початку 90-х років минулого століття у розвитку країн Європи почався новий
етап - це створення Європейського Союзу, розпад СРСР, створення Співдружності
незалежних держав та ін. Перехід України від планового управління державою до
ринкової економіки зумовив створення нового економічного середовища, яке
розвивається під час свого формування. Нове економічне середовище формує нові
умови функціонування та висуває нові вимоги до усіх його учасників. Таким чином
змінюються умови функціонування не лише для підприємств виробничої сфери та
сфери послуг, а й для всіх інших закладів та установ економічної,
соціально-економічної, соціальної, політичної, культурної та інших сфер
діяльності. Посилюється вплив економічних, фінансових, податкових та інших
факторів на функціонування суб'єктів освітньої діяльності в новому економічному
просторі. Діяльність економічних суб'єктів набуває ринкового характеру, для
якого властиві конкурентоспроможність, відповідальність за свої результати,
ініціатива, ризик тощо.
Раніше установи бюджетної сфери, до якої відносимо освіту, були на повному
державному забезпеченні. Держава брала на себе повне фінансування освіти на
основі нормативного складання кошторисів окремих закладів, кошторисів регіонів
та узагальнених кошторисів усієї галузі. Усі аспекти діяльності навчальних
закладів чітко регламентувалися та жорстко контролювалися. Така політика
держави відносно освіти мала свої переваги, її очевидні соціальні досягнення
мають бути збережені сьогодні, так як освіта виконує потужну не лише
економічну, а й соціальну функцію у суспільстві сьогодні і тому вона впливає на
структуру соціального розшарування суспільства.
Підвищення ефективності функціонування суб'єктів освітньої діяльності потребує
впровадження нових норм відповідальності та методів контролю за результатами
їхньої діяльності, гнучкості та адаптивності навчальних закладів до швидко
змінних умов ринку праці та конкурентоспроможності між самими вищими
навчальними закладами освіти.
Починаючи з 1991 року сфера реалізації освітніх послуг зазнала значних
структурних змін, так як на сьогоднішній день вона включає два сектори:
державний та приватний. В першому випадку, кошти, акумульовані шляхом
оподаткування підприємств і громадян, держава направляє у сферу освіти для
відшкодування витрат на освітні послуги, що споживаються окремими особами.
Фінансовий перерозподіл коштів здійснюється згідно з визначеними державою
пріоритетами освітньої політики, якими можуть бути:
забезпечення доступності освіти для усіх верств населення;
загальне охоплення громадян;
пріоритетний розвиток певних ланок чи галузей освіти.
Приватний сектор вищої освіти складає сьогодні 18,6% (за кількістю ВНЗ) усієї
вищої освіти в Україні, в якому освітні послуги продаються і споживаються за
ринковими цінами. На ринку освітніх послуг функціонують приватні вищі навчальні
заклади або ж дані освітні послуги надаються на контрактній основі державними
вищими навчальними закладами освіти.
Найбільш стрімко приватний сектор у нашій країні за останні десять років
розвивається на рівні повної вищої освіти, який представляють вищі навчальні
заклади III та IV рівнів акредитації. Загальна кількість вищих навчальних
закладів цього рівня, починаючи з 1990/91 по 2004/05 навчальні роки збільшилась
з 149 до 339, причому це збільшення на 35,8% відбулося за рахунок створення
саме приватних вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації (див.
табл.2.1).
Таблиця 2.1
Кількість вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації в Україні (на
початок навчального року) за 1990-2005рр.
Показник
1990/91
1995/96
2000/01
2001/02
2002/03
2004/05
Кількість закладів всього
149
255
315
318
330
347
У тому числі
Державних ВНЗ
149
169
223
225
232
238
Недержавних ВНЗ
--
64
92
93
98
109
* складено автором за даними [197]
Процес виникнення приватного сектору вищої освіти в Україні набув стрімкого
розвитку у 1995/96 навчальному році і на початок 2004/05 навчального року
частка приватних вищих навчальних закладів освіти складала 18,6% усієї вищої
освіти. Загальні тенденції розвитку державних та приватних ВНЗ III-IV рівня
акредитації впродовж 1990/91-2004/05 навчальних років наочно представлені на
рис. 2.1.
Рис. 2.1. Тенденції розвитку ВНЗ ІІІ – ІV р.а. за 1990/2005 роки
Найбільш потужними серед приватних навчальних закладів вищого рівня визнаються
такі, як: Європейський університет (IV рівень акредитації), ЄУФМІБ -
Європейський університет фінансів, менеджменту і бізнесу (IV рівень
акредитації), Університет економіки та права «КРОК» (IV рівень акредитації),
Міжнародна академія управління персоналом МАУП (IV рівень акредитації),
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (IV рівень
акредитації); Київський гуманітарний інститут (IV рівень акредитації) та інші.
Потрібно також відмітити, що серед десяти найкращих університетів світу шість є
недержавними за формою власності (див. Додаток А).
Зовсім інша ситуація складається на рівні вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів
акредитації, про кількісні зміни яких за 1990-2005 роки можна судити за даними
табл. 2.2. Як можна побачити, кількість державних закладів освіти I та II
рівнів акредитації значно зменшилась з 742 до 670 (на 9,02 %). Приватні вищі
навчальні заклади цього рівня акредитації почали з’являтися пізніше у 1992/93
роках, а пік їх росту припадає на 2001/02 н.р. На початок 2004/05 навчального
року їх кількість ст