РОЗДІЛ 2.
СТАБІЛЬНІСТЬ ТА БЕЗПЕКА У КОНТЕКСТІ УЧАСТІ УКРАЇНИ В РЕГІОНАЛЬНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ.
В даний час паралельні процеси глобалізації та регіоналізації стали головною закономірністю світового розвитку [106]. Одночасне включення України в глобальні і регіональні (як провідного євроатлантичного та європейського напрямків, так і не визначеного остаточно євразійського напрямку) інтеграційні процеси пов'язано для країни з великими ризиками і загрозами її безпеці та стабільності. Однак перспектива адаптації України до глобального простору є неминучою і безальтернативною. Суверенна держава такого масштабу, місця і геостратегічної ролі не може залишитися в самоізоляції, оскільки це означало б не захищеність, а консервацію відсталості, зниження конкурентноздатності і навіть відносну політико-економічну деградацію.
Політика майже всіх країн сучасного світу характеризується двояким устремлінням: зберегти політичну незалежність і знайти надійних партнерів для економічної, а в окремих випадках і політичної інтеграції (особливо це характерно для сучасної Європи). В цих умовах Україна неминуче стає на шлях політико-економічної інтеграції. Це обумовлено унікальністю її геополітичного положення. Воно, як відомо, визначено місцем, де перетинаються європейські та євразійські (транскавказькі та центральноазіатські і суто російські) інтереси. Україна, по суті, знаходиться на рубежі двох цивілізаційних ареалів [106], відмінних і навіть конфронтуючих у політичному й ідеологічному відношеннях: Заходу і Сходу.
У цих складних і суперечливих умовах Україна змушена була стати без'ядерною і позаблоковою, проводячи курс "балансу інтересів". У підсумку зовнішньополітичні устремління України, як не раз заявлялося, носять багатовекторний характер [58, 94, 125, 176]. Ця стратегічна доктрина впливає на географію економічних і інших міжнародних зв'язків. Відповідно до цієї доктрини будуються також і двосторонні відносини України з країнами найближчого оточення.
Нова геополітична ситуація у світі приховує у собі безліч викликів і небезпек, які якісно відрізняються як від загроз періоду протистояння двох полярних світових систем, так і романтичних сподівань наступного перехідного періоду (до 11 вересня 2001 року).
Новий світовий порядок, що формується, Семюель Хантінгтон охарактеризував як "одно-багатополярний" [207]. Існують також поняття "багатополюсний світ" й "система регіоналізму" [123, 226]. Японські учені вважають, що зараз немає ні однополярної, ні багатополюсних структур. На їхню думку, кожна національна держава прагне розвивати й удосконалювати свою дипломатичну діяльність, включаючись у двосторонні регіональні, а також глобальні триступінчасті відносини [2, с.15-16].
По суті, всі ці наведені вище протилежні поняття й ідеї в сукупності відбивають картину формування нового світового порядку у всьому її різноманітті.
Тому в контексті проблеми забезпечення глобальної і регіональної безпеки та світового порядку і стабільності, ре-актуалізуються такі основні поняття як "геополітична стабільність", "регіональний баланс сил", "стабільність в умовах тих або інших форм гонки озброєнь", "стабільність стримування", "кризова стабільність" та "стабільність в умовах прихованого поширення зброї масового ураження", а також багато чого іншого [123, с.228-229]. Одночасно ці поняття втрачають значення без загального формулювання всього комплексу понять національно-державної безпеки й визначення національних інтересів кожної країни. Останнім часом актуалізувалися питання створення міжнародних систем безпеки [20, 100], які власне кажучи означають комплекс міжнародних зобов'язань, насамперед у військово-політичній й економічній областях, по запобіганню небезпечного, як для світового співтовариства в цілому, так і для групи країн, однобічного, незбалансованого нарощування військового потенціалу якої-небудь держави, що розцінюється як порушення безпеки інших країн.
Традиційне поняття безпеки давно перейшло за рамки цієї дефініції, що пов'язане з розширенням діапазону його політичного, економічного, соціального, екологічного, культурного, інформаційного та інших параметрів, які мають неабияке значення, аніж параметри суто військові.
Новий світовий порядок поки не знайшов оптимального балансу між глобалізацією та регіональними проблемами. Різні наукові школи, що вивчають міжнародні відносини, по різному трактують феномен сучасного регіоналізму.
Реалісти вважають міжнародну систему "анархічною", оскільки визначальну роль в ній відіграють егоїстичні інтереси держав.
Інстітуціоналісти вважають, що таку "анархію" можливо виправити за допомогою міцних та ефективних інститутів - каркасу різного роду регіональних блоків та альянсів.
Прихильники когнітивного підходу вбачають у регіоналізмі вид соціальної рефлексії, який базується на переважаючих на даний момент (і здатних змінюватись у ході взаємного пристосування) уявлень щодо ідентичності та територіальної спільності.
Досить поширена у Західній Європі концепція "виникаючого регіоналізму" (emerging regionalism) чи "регіонобудівництва" (region building) являє собою саме непряму реакцію на когнітівний підхід. У деяких випадках регіоналізм трактують як "явище, що конструюється", яке не можливо виокремити від соціально-економічного контексту [254, р. 224.]. Наприклад крах старого біполярного світу спровокував такі нові форми регіоналізму, як Чорноморське економічне співробітництво (інституалізоване в ОЧЕС). При цьому до числа рушійних сил регіоналізації зараховують не тільки держави, але й неурядові структури (економічні "групи інтересів" тощо) [215]. Тому реаліями сьогоднішнього дня стали: зміна співвідношення сил у глобальному й регіональному масштабах, виникнення нових і розширення існуючих інтеграційних груп, збільшення числа різного роду конфліктів. Ці кардинальні зміни серйозно трансформували систему міжнародних відносин і сприяли утворенню "концентричних кілець" навколо світових, регіональних і субрегіональни