РОЗДІЛ 2 ПЕДАГОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ БАТЬКІВ-УЧИТЕЛІВ ДОМАШНІХ УЧНІВ
§ 2.1. ХАРАКТЕРИСТИКА ДИДАКТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ БАТЬКІВ-УЧИТЕЛІВ
Сучасний освітній простір за допомогою взаємодії і взаємовпливів формальної й неформальної освіти створює умови для забезпечення достатнього рівня компетентності громадян інформаційного суспільства.
Проблема педагогічної компетентності, що набувається у формальних закладах освіти, є досить глибоко вивченою вітчизняними науковцями (Н.Бібік, О.Овчарук, О.Савченко, О.Пометун, О.Локшина). Було здійснено комплексний порівняльний педагогічний аналіз компетентнісного підходу до формування змісту середньої освіти [55]. Зокрема, О.Овчарук було визначено стратегічні орієнтири міжнародної спільноти щодо розвитку компетентнісного підходу [55, 6-15].
Теорія і практика послідовної реалізації компетентнісного підходу в досвіді зарубіжних країн стала предметом дослідження О.Пометун [55, 16-25]. Стратегія моніторингу рівнів досягнень компетентностей була вивчена О.Локшиною [55, 26-33].
Складові реалізації компетентнісного підходу в освітньому процесі комплексно вивчалися О.Савченко (уміння вчитися як ключова компетентність середньої освіти), Н.Бібік (компетентнісний підхід: рефлексивний аналіз застосування), О.Овчарук (емпіричні дослідження серед педагогічної громадськості щодо застосування компетентнісного підходу до вітчизняного змісту освіти) та ін. [55, 34-73].
Однак проблема формування компетентностей засобами неформальної освіти практично залишилася нерозглянутою. Тому вивчення характеристичних особливостей педагогічної компетентності батьків - учителів домашніх учнів, зокрема її дидактичної складової, є актуальним питанням нашого дослідження, оскільки результати соціологічних зрізів показують, що батьки, беручи на себе відповідальність за організацію і результати домашнього навчання, водночас не обов'язково володіють сертифікатами про педагогічну освіту [Див. § 1.2].
Противники домашньої освіти насамперед ставлять питання про здатність батьків забезпечити нормальне і якісне навчання їх дітей. Адже, якщо навіть батько чи мати є суперспеціалістами у певній сфері наукового знання, то в іншій вони можуть бути некомпетентними. Проте результативність домашнього навчання, згідно досліджень американських науковців, свідчить про достатню педагогічну компетентність батьків, яку вони набувають засобами неперервної неформальної освіти. [234; 237]. Для того, щоб з'ясувати, чи сформована у батьків здатність створювати активне пізнавальне середовище для своїх дітей, перш за все, визначимо, які мотиви спонукають батьків до організації домашнього навчання.
З'ясування джерел мотивації цього явища є одним з найістотніших питань в розумінні причин ініціювання домашньої освіти. Іншими словами, актуальним є питання про те, звідки береться у деяких батьків така фантазія, аби витрачати особистий час, енергію і статки родини на навчання власних дітей, тоді як набагато легше і вигідніше послати дітей до школи.
Підкреслимо, що існує безліч способів для вираження своєї батьківської заангажованості дітьми, які не відстороняють дитину від "нормального" контакту з ровесниками і не ставлять всю родину в позицію "інакших, не таких, як інші, у суспільстві". До таких "цивілізованих" способів належить організація навчання дітей в позаурочний час і в позашкільних місцях (клубах, музеях, бібліотеках, власних будинках). Як правило, саме таким чином діти отримують додаткові уроки з мови, математики, мистецтв і спорту. Інколи метою таких додаткових занять є виправлення незадовільного рівня шкільної успішності, а навчальна діяльність набуває в таких умовах ознак репетиторства. Часом репетиторами виступають шкільні вчителі, які навчають дітей у школі в позаурочний час і в такий спосіб виправляють професійні недоробки. Інколи під час вакацій батьки організовують навчання дітей на природі. Таке збагачення стандартизованого змісту освіти силами зацікавлених у цьому батьків знаходить додаткове вираження у професіоналізмі приватних учителів, індивідуалізації навчання і стимулюванні розвитку зацікавлень у цілісній культурологічній та природній атмосфері. Такого виду діяльність для добра дитини є найбільш зрозумілою, оскільки ці батьки усвідомлюють необхідність доповнення шкільної освіти.
Водночас, відчуваючи відповідальність за шкільне життя своїх дітей, батьки все частіше допомагають учням виконувати домашнє завдання і ефективно готуватися до шкільних занять. Такий підхід також вважається нормальним і звичним.
Виникає запитання, чому батьки, які віддають перевагу домашньому навчанню, не задовольняються наведеними вище "нормальними" способами удосконалення традиційного підходу до освіти ? Для багатьох людей є неясною мотивація батьків, яких часто трактують як "егоїстів", "задавак", "секуляристів" або тих людей, які страждають на манію переслідування [106, 87].
У світлі проведених досліджень К.Бауменом, К.Белфілдом, М.Будайчаком, Б.Реєм, Л.Руднером виявлено, що мотиви, які стоять за таким рішенням, бувають різними і в неоднаковий спосіб вираженими [93; 94; 106; 234; 237]. На нашу думку, найбільш конструктивним є підхід М.Будайчака, який виділяє три основні групи мотивів: дидактичні; виховні; опікунські [106, 86-90]. Схарактеризуємо їх.
Кожна група поділена на дві підгрупи позитивних і негативних мотивів, виходячи з аналізу спонукальних причин домашньої освіти. Якщо причиною є запобігання небажаних впливів публічної системи освіти, то це мотиви негативні. Якщо метою домашньої освіти є забезпечення гармонійного розвитку дитини, то такі мотиви належать до позитивних.
По-перше, у групі позитивних дидактичних аргументів, які висловлюють 48-49% родин, котрі надають своїм дітям домашню освіту, лежить переконання, що лише в умовах домашнього навчання можна забезпечити комфортні умови для самореалізації особистості. Враховуючи унікальність кожної дитини і те, що батьки, як ніхто інший, знають слабкі і сильні сторони їх дітей, освіта