Вы здесь

Механізми підвищення еколого-економічної ефективності управління підприємством

Автор: 
Токмакова Ірина Василівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
3407U000405
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ЇХ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВИХ ВІДНОСИН

2.1 Аналіз і оцінка ефективності управління еколого-економічною діяльністю на вітчизняних підприємствах

Сучасна екологічна ситуація в Україні, особливо у районах і центрах надмірної концентрації підприємств важкої індустрії, характеризується як складна. Що обумовлено дією цілого ряду показників соціально-економічного, техніко-технологічного, організаційного й інших напрямків. Основними з них слід вважати всезростаюче екологічне невиважене в минулому нарощування масштабів екстенсивного розвитку продуктивних сил і виснажливу експлуатацію природних ресурсів. Як результат такого розвитку, маємо надто природо-, енерго- та ресурсномістку структуру економіки. Зокрема, показники землемісткості одиниці валового внутрішнього продукту в 3-5 разів, водомісткості в 5-7, а енергомісткості - у 7-9 разів вищі, ніж у розвинутих західноєвропейських країнах.
До причин, що зумовлювали загострення ресурсно-екологічних проблем у недалекому минулому, нині додались ще більш серйозні і небезпечніші. По-перше, це всеохоплююча і надто затягнута соціально-економічна криза та ігнорування ресурсно-екологічних імперативів з боку практично всіх товаровиробників. По-друге, зростаюча техніко-технологічна й організаційна відсталість суспільного виробництва і нерозвиненість екологічної інфраструктури в державі, оскільки за роки формування нашої економіки практично нічого не зроблено для заміни та оновлення функціонуючих основних фондів у т.ч. й природоохоронного призначення. По-третє, малоефективний економічний механізм раціоналізації природокористування та реалізації екологічних заходів. По-четверте, відсутність прогресивного і досить повного законодавчо-правового полю регулювання й управління ресурсно-екологічною безпекою на національному та регіональному рівнях.
Крім того, посилення системної соціально-економічної кризи в Україні, подальше погіршення природно-екологічної ситуації та життєвих умов не в останню чергу є наслідком політичних й економічних прорахунків, що особливо негативно відбивається на природі за радикальної зміни соціально-економічного устою в державі. Така ситуація є закономірною, оскільки ринкові перетворення, реструктуризація економіки, бажання переважної більшості "новонароджених" товаровиробників і бізнесменів одержувати високий прибуток приводять до серйозних екологічних втрат. Усі це та подальше загострення ресурсно-екологічної ситуації в країні просто не можуть не підривати її національну безпеку.
Як відомо, офіційно визнаний статус України стосовно її екологічного стану та забрудненості навколишнього середовища і найважливіших природних ресурсів - це зона "екологічного лиха". Такий статус вона одержала після аварії на ЧАЕС, коли до всіх інших забруднень додалось ще й радіоактивне зараження значної частини її території (майже 10%). І цей статус Україна зберігає за собою і сьогодні. Хоча надто великий спад за останні 10 років промислового та агропромислового виробництва сприяв певному поліпшенню деяких ресурсно-екологічних показників. У той же час, рівень викидів і токсичних відходів на одиницю ВВП не знижується, тому що темпи їхніх скорочень нижче темпів спаду виробництва, а рівень скидання забруднених вод, навпаки, збільшився. Це означає, що спад виробництва відбувався аж ніяк не за рахунок ресурсномістких і забруднюючих галузей, і частка останніх у загальному обсязі сукупного продукту зростає.
Відповідно до даних Ради по вивченню продуктивних сил України НАНУ, частка порівняно екологічно чистих територій складає тільки 7% від загальної площі країни, умовно-чистих - близько 8%. Слабозабруднених територій тільки 15%. Забруднені і дуже забруднені - 30%, 40% від загальної площі країни. Чорнобильська зона відчуження і райони, що прилягають до неї складає близько 2% території України. Існують цілі райони з кризовою екологічною ситуацією ( Донбас, Кривбас, Наддніпрянщина ) [69].
Сьогодні без перебільшення можна говорити, що в Україні має місце екологічна криза, що руйнує традиційну систему життєзабезпечення нації і є однією з головних причин невідворотної деградації українського суспільства. Так, відповідно до індексу стійкості, що був прийнятий на всесвітньому економічному форумі в Давосу, Україна в 2001 році виявилася на 110-м місці з 122 країн, включених у рейтинг[70]. От чому Верховна Рада оголосила всю територію України зоною екологічного нещастя.
Крім того, реалії розвитку національного господарства свідчать про фактичне домінування моделі "ростоманії" над моделлю екологозберігаючого гуманого поступу. Наша економічна система залишається екологічно несприятливою. Критерієм розвитку вважається будь який приріст виробництва.
В тім, сучасний рост ВВП в Україні не тільки не забезпечує зниження негативного впливу на навколишнє середовище, а навпаки підвищує його (табл 2.1 ).
Таблиця 2.1
Динаміка зміни обсягів викидів та основних макроекономічних
показників в Україні за 2001-2005 роки [71]*
Показники2001 2002200320042005Кількість підприємств, що мали викиди, од.1541415608146771113010921Обсяги викидів, тис. т4054,84075,04092,24151,94449,3Викинуто у середньому одним підприємством, т264,3261,3278,9370,0407,4Темпи зростання обсягів викидів, %100,5100,4101,5107,2ВВП, млрд грн204,2225,8267,3335,1424,7ВВП у розрахунку на одну людину, тис грн4,24,75,57,09,0Темпи зростання ВВП, %110,5118,4125,3126,7 * Темпи зростання розраховано автором
Продовжується подальше зростання питомої ваги екологічно шкідливих виробництв (кольорової та чорної металургії, деревообробної і целюлозно-паперової галузей, хімічної та нафтохімічної, промисловості будівельних матеріалів) та стрімке нарощування потужностей та обсягів випуску сировинних галузей, енерго- і матеріалоємних. Стан технічної бази багатьох підприємств зазначених галузей є кризовим, показниками чого є високий ступінь зношеності основних фонді