РОЗДІЛ 2
УМОВИ, СПОСОБИ ТА МЕЖІ ЗАСТОСУВАННЯ (ФОРМАЛЬНА СФЕРА ДІЇ) АВТОНОМІЇ СТОРІН ЯК КОЛІЗІЙНОЇ НОРМИ
Незважаючи на те, що автономія волі в міжнародному приватному праві має два предмети - вибір права і вибір суду, - з метою ґрунтовного аналізу ми зупинимося на першому аспекті, а саме на вільному виборі права, незважаючи на те, що вони тісно поєднані, наприклад, на підставі такого інституту, як forum shopping. При цьому ми зважаємо на те, що автономія сторін має формальну та змістовну сферу дії.
В цьому розділі ми зупинимось на описі та поясненні автономії волі як колізійної норми та її реалізації, а також формальної сфери дії автономії сторін, попередньо з'ясувавши умови та способи застосування автономії, а також питання дійсності та вад вільного вибору права. Цю сферу, так само як і змістовну сферу дії, можна охарактеризувати в позитивному та негативному сенсі: в першому випадку визначається обсяг застосування автономії сторін, а в другому - обмеження статуту автономії сторін.
В цьому та наступному розділах термін "автономія сторін" вживається нами як синонім "автономії волі" у вузькому значенні. Якщо не застережене інше, то термін "автономія волі" далі розуміється нами тільки у вузькому значенні.
2.1. Автономія волі як колізійна норма та її реалізація
Колізійно-правова свобода формально виражається двома способами: як колізійна норма-принцип lex voluntatis або як двостороння колізійна норма з прив'язкою lex voluntatis. Реалізується ця свобода у формі договору. Формальне вираження колізійно-правової свободи, а також її договірна реалізація, є двома аспектами єдиної проблеми "подвійного визнання" автономії волі у міжнародному приватному праві, при цьому варто врахувати, що "теорія подвійного визнання" може також застосовуватись в цілому для пояснення історії та філософії приватного (цивільного) права з давніх-давен
Два способи вираження колізійно-правової свободи ґрунтуються на основі структури, в першому випадку, умовної (гіпотетичної) колізійної норми-принципу lex voluntatis, а в другому - звичайної двосторонньої колізійної норми, ускладненої колізійною прив'язкою lex voluntatis. Ці два способи відрізняються не тим, як вважається в літературі, що колізійна норма-принцип lex voluntatis не має обсягу - так, А.Г. Філіппов констатує, що "автономію волі навряд чи можна назвати істинною колізійною нормою у зв'язку із відсутністю у неї обсягу. Скоріше вона є прив'язкою колізійної норми (саме так вважав Савіньї) [129]136, але прив'язкою не зовсім звичайною, що не вказує заздалегідь на конкретне застосовуване право, наприклад, "право країни продавця" або "право місця укладення угоди", що притаманне звичайним колізійним нормам.
На наш погляд, все ж однозначно визначити автономію волі як колізійну норму або прив'язку ("не можна" - в даному місці логіка речення вимагає вставлення цього пропущеного слова. - вставка моя - С.З.), так як, здається, для її реалізації вимагається ще і угода сторін, і що істотно відрізняє автономію волі від інших колізійних прив'язок. Для такого поєднання більше підходить визначення "колізійний інститут" [190]137, - а тим, що обсяг колізійної норми-принципу lex voluntatis є набагато ширшим за обсяг двосторонньої колізійної норми lex voluntatis. Ці два різновиди нормативного регулювання автономії волі, зокрема ті, які стосуються формулювання колізійної прив'язки.
Сформульоване в попередньому абзаці положення ґрунтується на традиційному розумінні структури правової норми-припису [1]138, яка має тільки два елементи, перший - це гіпотеза, а другий - або диспозиція, або санкція. Якщо прийняти до уваги, що звичайна колізійна норма має два структурні елементи - обсяг і прив'язку, то, отже, колізійна норма є нормою-приписом, в якій тотожними поняттями є гіпотеза і обсяг з одного боку та диспозиція (санкція) і прив'язка колізійної норми з іншого. При цьому кваліфікація колізійної прив'язки як диспозиції або санкції немає суттєвого значення, тобто прив'язку, швидше за все, варто розуміти як диспозицію правової норми. Водночас прив'язка може вважатися і санкцією в широкому сенсі.
Будь-яка норма права завжди має два структурні елементи, тому колізійна норма незалежно від того, чи є вона нормою-принципом, чи спеціальною нормою, завжди має обсяг і прив'язку. Проблема полягає тільки в тому, як розрізняються відповідно обсяг і прив'язка в згаданих двох типів норм. При цьому варто зазначити, що законодавець часто може сформулювати норму принцип таким чином, що в тексті відповідної статті, наприклад, ст. 3 ЦК України, здається, що є відсутнім такий структурний елемент норми, як гіпотеза (обсяг). Однак, насправді, це не так. Якщо розглянути зміст ст. 3 ЦК України, то слова статті "Загальними засадами цивільного законодавства ..." можна розуміти з технічної точки зору тільки як гіпотезу відповідної норми, сформульовану найбільш абстрактним чином.
Незалежно від того, як формулюються гіпотеза (обсяг) правової норми - більш чи менш повно - при її застосуванні завжди потрібно здійснити логічне комбінування елементів першої структурної частини норми, при цьому згадані елементи можуть міститися як в рамках одної статті, так і в межах декількох статей нормативного акту. Крім того, ці елементи можуть тільки матися на увазі, тобто бути настільки загальновідомими і зрозумілими, що їх законодавець не вважає за потрібне записувати в тексті закону. Останнє, якраз, як правило, й характерно для норм-принципів. Однак, норми-принципи можуть формулюватися й з хоча і високоабстрактно визначеною гіпотезою (обсягом), тоді, як гіпотеза (обсяг) спеціальної норми формулюється досить чітко. Саме такою є ч. 1 ст. 5 МПрП-Закону.
Отже, якщо взяти до уваги, що правові норми поділяються на загальні та спеціальні норми, то підставою для такого поділу є кількісна характеристика або повнота обсягу (гіпотези) відповідної норми. Норма-принцип є загальною найбільш абстрактною та повною нормою права, а спеціальна норма завжди є конкретнішою, тобто м