Банківське кредитування в системі суспільного відтворення.

РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ВИДИ І МЕХАНІЗМИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ В СИСТЕМІ СУСПІЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ
2.1. РЕФІНАНСУВАННЯ В СИСТЕМІ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН
Національний банк України має особливий статус серед усіх економічних суб'єктів. З одного боку, він являє собою орган державного управління, а з іншого боку виступає як комерційне підприємство, яке торгує грішми, хоча одержання прибутку не є основною метою його діяльності.
Завдання й функції НБУ визначені Конституцією України та Законом "Про Національний банк України". Так, основною метою діяльності НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці і саме цій меті підпорядковуються всі функції НБУ [3].
Визначені функції підтверджують особливість діяльності центрального банку України. З точки ж зору дослідження кредитної діяльності НБУ наша увага буде прикута до чотирьох взаємопов'язаних функцій, а саме здійснення емісії національної валюти, розробка та впровадження грошово-кредитної політики, здійснення регулювання банківської діяльності та нагляду, реалізація політики рефінансування. Зв'язок зазначених функцій НБУ є дійсно очевидним, оскільки:
По-перше, будь-яка діяльність з точки зору забезпечення її ефективності, має бути керованою. Не є виключенням і кредитна діяльність. Однак якщо в комерційних банках кредитна діяльність реалізується в рамках кредитної політики, то в НБУ - в рамках грошово-кредитної політики. Саме специфіка діяльності НБУ не дозволяє окремо розглядати грошову та кредитну політики, тому що кредитна політика передусім спрямована на досягнення такої "монетарної" цілі як підтримка стабільності національної валюти, а також забезпечення стабільності банківської системи. Таким чином, кредитна політика НБУ не є самодостатньою і не має своєї внутрішньої цілі і використовується з метою регулювання обсягів грошової маси. Та й власне емітовані НБУ гроші - створювані ним ресурси - мають кредитний характер, їх же забезпеченням слугують зобов'язання комерційних банків й Уряду, а також золотовалютні запаси. Відтак політика рефінансування завжди підпорядковується грошово-кредитній політиці і є лише однією з складових кредитної діяльності НБУ.
На рис. 2.1 можна побачити, яку роль відіграють кредити, спрямовані на рефінансування комерційних банків, у здійсненні безготівкової емісії за відповідними роками.
Рис 2. 1. Структура безготівкової емісії НБУ за відповідними роками.
Джерело: Побудовано за даними Річних звітів НБУ [ 126, с. 50; 127, с. 42; 128, с. 45; 129, с. 49; 130, с. 55].
Ми можемо спостерігати, що порівняно з 2000, 2001 та 2002 роками спостерігалася тенденція до збільшення ролі кредитів, які надаються НБУ комерційним банкам у здійсненні ним безготівкової емісії. Це обумовлено низкою чинників, однак насамперед, варто враховувати постійне вдосконалення механізмів рефінансування комерційних банків із застосуванням зарубіжного досвіду, а також поступове зміцнення національної валюти. Хоча у зв'язку з політичною нестабільністю у 2004 - 2005 роках, яка обумовлена проведенням виборів, діяльність НБУ на валютному ринку з метою підтримки курсу національної валюти є надзвичайно активною, особливо про це свідчать обсяги валютних інтервенцій НБУ у 2005 році.
Ще наочніше відображає структуру безготівкової емісії наступний рис. 2.2., в якому відзначено структуру безготівкової емісії на відповідну дату. Відповідно можемо звернути увагу на те, що кредити рефінансування у емісії не відіграють значної ролі і коливаються в межах 2 - 6 %%, а на 01.01.2006 року - 0,4%, в той час як кредити Уряду становили 6 - 10 %%. Поступово НБУ намагається відійти від практики емісії під державні цінні папери, а відтак все більшого значення набуває придбання іноземної валюти.
Рис 2. 2. Структура безготівкової емісії НБУ на 1 січня відповідного року.
Джерело: Побудовано за даними Річних звітів НБУ [ 126, с. 50; 127, с. 42; 128, с. 45; 129, с. 49; 130, с. 56].
По-друге, якщо поглянути на інструментарій грошово-кредитної політики, до якого зараховують норми обов'язкового резервування, механізми рефінансування, відсоткову політику, управління золотовалютними резервами, операції з цінними паперами на відкритому ринку, регулювання експорту та імпорту капіталу, емісію власних боргових зобов'язань та операції з ними, можна помітити, що більшість з цих інструментів є пов'язаними один з одним і існує можливість їх взаємовпливу, хоча в умовах трансформаційної економіки України цей взаємовплив не завжди є очевидним. Крім того, використання певних інструментів, які мають економічну, непримусову природу - операції з державними цінними паперами, здійснювалося саме адміністративними методами як, наприклад, зобов'язання банків купувати державні цінні папери для покриття відповідних резервів тощо.
Оперування інструментами грошово-кредитної політики не тільки впливає на грошову масу в країні, але й може призводити до коливань у ресурсній базі НБУ, яка являє собою банкноти та монети в обігу, кошти банків, кошти Уряду, отримані кредити, емітовані депозитні сертифікати НБУ, зобов'язання перед МВФ.
По-третє, здійснення НБУ кредитної діяльності, і насамперед провадження відсоткової політики та політики рефінансування має на меті і регулювання діяльності комерційних банків. Взагалі регулювання банківської діяльності і підтримка ліквідності банків вітчизняними науковцями розглядаються як елементи селективної грошово-кредитної політики. Крім того, політика рефінансування комерційних банків як складова регулювання банківської діяльності переслідує такі цілі, як стабільність банківської системи та підтримка її ліквідності. Власне всі механізми рефінансування можна поділити на два основні види: короткострокові механізми, які спрямовані на досягнення обох цілей, та довгострокові, метою яких є саме підтримання стабільності банківської системи, а у деяких випадках і стимулювання розвитку нових кредитних продуктів комерційних банків.
По-четверте, грошово-кредитна політика може набувати рестрикційного чи екс