РОЗДІЛ 2.
ЖАНРИ РОЗВАЖАЛЬНОЇ МУЗИКИ В ПІСЕННІЙ
ТВОРЧОСТІ А. КОС-АНАТОЛЬСЬКОГО
Розважальна вокальна музика займає значне місце в творчості Анато-лія Кос-Анатольського. "Пісні-солоспіви" (визначення композитора) супро-воджували його протягом всього життя, що є природнім для такої творчої особистості*. Автор створив чимало пісень в ритмах таких танців як танго, вальс, фокстрот, фокс-марш, фокс-полька, румба, чарльстон та твіст, і біль-шість цих творів набула широкої популярності серед фахівців та аматорів розважального жанру. Мабуть, немає на теренах Західної України компо-зитора, який досягнув більших успіхів у галузі "легкої" музики, адже з часу заснування Театру малих форм "Веселий Львів" під художньою орудою А.Кос-Анатольського (а це було в 1942-1943-их роках) і донині його роз-важальні твори користуються популярністю далеко за межами Галичини. Чимало співаків та колективів мають у своєму репертуарі солоспіви А.Кос-Анатольського. Одним з найвідоміших серед них є тріо у складі Народних артисток України сестер Ніни, Даниїли та Марії Байко, які часто були пер-шими виконавцями творів композитора. Яскравими барвами наповнились розважальні мелодії А. Кос-Анатольського у виконанні Народного артиста України Володимира Ігнатенка, Заслуженої артистки України Лесі Боро-вець, вокального квартету "Ретро" та солістки Львівської національної опе-ри Світлани Разіної-Дорофеєвої в концерті, що відбувся 5-го грудня 1999-го р. у м. Львові в рамках фестивалю, присвяченого 90-річчю від дня народ-ження композитора.
2.1. Жанрові версії танго: аргентинське танго, танго-шлягер.
Серед розважальних творів А. Кос-Анатольського на особливу увагу заслуговують його танго-солоспіви. Це не дивно, адже в музичній культурі Галичини (як видно з попереднього розділу) значне місце належить саме танго як одному з найпопулярніших жанрів легкої музики. Чимала кількість композиторів Західної України в своїй творчості зверталася до цього танцю. Достатньо згадати прізвища Богдана Весоловського, Євгена Козака, Володимира Стон(е)-Балтаровича*, Ярослава Барнича, Йосипа Курочки. Всі вони залишили цікаві та численні зразки жанру. Зокрема, перу композитора Ярослава Барнича належить танго "Гуцулка Ксеня" - мелодія, яка "...за ос-танні півстоліття стала одним з найпопулярніших творів народно-пісенного репертуару" [168, с.4]. Серед найбільш відомих (у свої часи) були такі тан-го: "Прийди" (муз. Є. Козака, сл. Т. Мигаля), "Ні, я забудь тебе не міг" (муз. С. Гумініловича, сл. В. Сосюри), "Прийде ще час" (муз. та сл. Б. Весо-ловського), "Сонце низенько" (муз. В. Балтаровича, сл. Г. Лужницького та Я. Масляка).
Окреме місце серед цієї "тангової" літератури займає доробок А. Кос-Анатольского, який написав близько двадцяти творів в ритмах цього танцю. У своїх творах "тангового" стилю коипозитор акумулював як традиції класичного танго, так і нові риси, які цей танець набув за час своєї насиченої - вже більш, ніж столітньої історії.
Відомо, що танго виникло на межі XIX-XX ст. в Аргентині. Спочатку це були веселі куплети, що в жартівливій, часто гротескній формі відтво-рювали риси життя столиці цієї країни м. Буенос-Айреса. Вони увібрали в себе елементи мелодики і ритміки кубинської хабанери та аргентинської мі-лонги**. "Найвірогідніше, що танго - це "музичний гібрид", що виріс на ос-нові народного танцювально-пісенного фольклору іспанців, латиноамери-канців, креолів, негрів, циган" [97, с. 109]. В основі форми танцю лежав шістнадцятитактовий період, який складався з двох восьми тактових ре-чень (відповідно куплет та рефрен). Ритмічною основою танго була ости-натна фігура (в куплеті та в рефрені), а гармонічний супровід складався з тоніки та домінанти, які чергувалися між собою [122, с. 129-130]. В результаті цього виникло "...аргентинське танго - естрадний танець, що ви-кристалізувався в салонах Буенос-Айреса на межі 1910-го року" [121, с. 168-169].
На тлі переплетення музичних культур різних народів (в результаті людської міграції) в мелодиці, ритмічній та гармонічній основі танго по-ступово з'являлися нові риси, які увібрали в себе елементи музичних куль-тур народів Східної та Західної Європи, Середземномор'я (особливо Італії та Іспанії) і, звичайно, Латинської Америки (Аргентини, Куби та Чилі) [190, c. 503-504].
В результаті превалюючого значення в танго поступово стала набу-вати хореографічна складова, відбулося "входження" танцю в аристокра-тичні салони. Відповідно змінилася сама музична структура танцю, і він набрав таких рис, як :
а) "чуттєвий" мінор замість "вулично-гротескного" мажору;
б) збагачена та пристосована під інші танцювальні "па" мелодія;
в) більш яскрава та насичена гармонія [122, с. 133].
Одним з перших "професійних" танго було "El Cholo", написане в 1905-ому році аргентинським композитором Анхелом Гриоріо Вілолдо, яко-го сучасники називали "батьком танго" [200 c. 503-504]. Згодом почалася епоха переможної ходи танго в Європу. Напередодні I Світової війни воно "перетнуло" океан та "завоювало" континент [43, с. 18]. Не зважаючи на не-гативне відношення "офіціозу" до невідомого танцю*, навколо танго вини-кає ажіотаж: в Парижі відомим хореографом Камілле організується перший танцювальний турнір з танго, з'являються "танго-плаття", "танго-зачіски", "танго-парфуми". В моду увійшов "...колір танго - помаранчево-цегляний, особливий крій манто одержав назву танго" [34, с. 33]. В Німеччині в структуру танго проникають елементи іншого роду музики: джазові моделі, фразування Off beat. Основними рисами так званого "танго-шляґеру", який виник в Німеччині, були сентиментальність та "серенадність". В Польщі склалися свої характерні "...сентиментальні польські танго, або "танго-стандарти" [95, с. 234]. В Англії в проміжку між 1920-1922-ими роками відбулися дві конференції зі стандартизації танго як власне тан-цю. "Танговий крок" мав зайняти проміжне положення між фокстротом та вальс-бостоном. Популярність танго зросла настільки, що йому наві